Справжнє життя

Справжнє життя

Недавно між гастролями їхав на автомобілі Україною і зняв свою подорож. Про те, що моя країна — суцільна руїна. Я не вибирав кадри: не було з чого. Це руїна. Відео знімав впродовж 4-х-годинної поїздки маршрутом Миколаїв — Калуш — Івано-Франківськ — Тернопіль — Кременець — Дубно — Луцьк.

Ми звикаємо до того, що оточує нас, а коли бачимо це на екрані — воно шокує! Це — наша країна. Це ми з вами! І, повірте, збоку ми виглядаємо страшно! І це всього-на-всього 320 км із майже 170 000 км шосейних доріг України. Ми пересувалися виключно ЦЕНТРАЛЬНИМИ ТРАСАМИ! Уявіть собі, що робиться в маленьких селах... Чому я почав знімати? Впродовж 2-х годин дороги я не побачив жодного усміхненого обличчя. Ось діточки йдуть по коліна в снігу зі школи, старі бабусі, згорблені і сумні, ледве пересувають ноги... Забуті села. Країна ходить так одягнена, що слів нема. Часто ті люди, які працюють з ранку до ночі, не мають за що купити собі хоча б пристойний одяг... Я виклав цей запис Руїни в Інтернет, за сім днів -150 000 переглядів у YouTube. Коментарі до відео дуже різні. Але я хотів, аби ми побачили себе збоку. Ми копирсаємося в тому гамні і не помічаємо того, бо звикли до цього. Ми знаємо, куди прийти, щоб утішити свої очі. Та більшість людей так звикла до цієї руїни, що не реагує навіть. А в Інтернеті вибухнула реакція — бо справді, як ти, смерд, смів нам показати наше справжнє життя?! А в країні, погляньте, руїна, 90% території виглядає, як після війни. Думаю, що це таки війна, а ми живемо в окопах. І тому свідома людина може прийти до логічного висновку: якщо ми, українці, можемо в таких умовах жити, то нам уже ж-о-п-а.

І в Польщі, і в Словаччині є бідніші, ніж тут, села, але там господар ніколи не випускатиме курей і гусей на подвір’я, де ходить сам, — і не міситиме те гімно ногами і не заходитиме з ним у хату. Наші люди роблять це. З дорогами все зрозуміло — не будуть люди збирати гроші, щоб їх ремонтувати. Вони стоять у болоті, продають якийсь товар, до них підходять інші і ці речі купують. Самооцінка настільки низька, що далі вже нема куди. Те, про що говоримо, не всім насправді цікаво, для більшості те, що ми говоримо, то буде азбука Морзе.

У нас такі дороги в країні, що жлобство навіть їхати такими дорогами. Ми всі жлоби, що їздимо ними. Ми б мали зупинитися врешті, залишити автомобілі і піти. І зробити так, щоб ті жлоби, які «сільниє міра сєво», туди, куди їдуть, не потрапили. І не заважали іншим.