(Ест)етика жлоба
(Ест)етика жлоба
Я своє життя свідомо проживав як естет, а паралельно тривало інше життя, в якому звучала якась попсня, та я намагався на неї не зважати. Коли вслухався в ці попсові пісеньки, зрозумів, наскільки вони жахливі, від них мене аж почало трусити. Спробую відшукати аналогію: коли Наполеона труїли, то давали начебто невідчутними дозами арсен упродовж тривалого часу, аж поки чоловік не помер. Хоча, за іншою версією, то було онкозахворювання. Та це так, між іншим. Однак я мав над чим замислитися, слухаючи популярні пісеньки наших зірок шоу-бізу, — і тоді це жлобство як явище для мене виокремилось, відбулася його кристалізація, я прийшов до певної критичної точки, якщо описати той мій стан.
Хто ж такі жлоби? Одразу зазначу: для мене важлива не сама етимологія питання, походження терміна, а його синоніміка. Бо, по-перше, воно й пізнається не через розкоп слова, не через археологію поняття, а через підбір синонімних рядів. Бо, по-друге, я надибував жлоба в різних контекстах, навіть екзотичних, чи то жлоб-арт, чи то жлоби в Одесі, проте всіх їх сприймав якось відсторонено. Згодом виявив, що це для мене справді екзотична субкультура, як, наприклад, наркомани. Я сам не зміг би стати наркошою, це не мій спосіб пізнання світу, п’яниці мені більш зрозумілі. А от наркомани, як мені на той момент здавалося, від мене далеко, як жителі Сурінаму. Аж поки не дізнався, що в моєму будинку живуть тихенькі наркоші. Я це нарешті усвідомив, коли на побутовому рівні зіткнувся з цим, і сказав собі: «Все...»
У Рабле є вислів про те, коли явище стає нестерпним, а власне тоді, коли ти його усвідомлюєш і хочеться вити.
Жлобів я також бачив на полотнах художників, які працюють у напрямку жлоб-арту, наприклад, на картині авторства Івана Семесюка. І коли цих персонажів узрів у реальному житті, на вулицях Києва чи, скажімо, Дніпропетровська, придивився пильніше й відчув, що стає моторошно. Мені назустріч прямує чоловік, кепка, тренувальні штани, так неспішно йде собі — на ходу цмулячи пиво... Зловив себе на думці: пива звично випити в спеку, але цей хлопець душиться тим дешевим пивом посеред зими. Цю людину мені таки складно зрозуміти. Тоді я пояснив собі побачене так: імідж понад усе. Пиво — як аксесуар, а ще — крутий мобільний телефон. Недаремно потім ті пляшки недопиті стоять на узбіччі, схоже, людина заради іміджу себе мордує.
Жлобство — це виклик нашого часу. У Чехова є парадоксальний вислів, що в людини має бути все прекрасним. І справді, сьогодні наперекір повсюдному жлобству людина естетична мусить вибудовувати свою паралельну систему цінностей, створювати й оберігати свою естетику.