Культурний радикалізм

Коли ми здійснили в 2002-му році спробу видавати журнал «Молода Україна», радикальний — на 200 сторінок, то закінчилося тим, що видання заборонили, обвинуватили в пропаганді нецензурщини і порнографії... (Усміхається. — Упоряд.). Світ побачили 6 номерів. Недавно журналіст Чаленко витягнув на світ божий надруковану в ньому статтю «Хай живе суржик», що спричинило справжній ураган... Справа в тому, що на той час я просто заборонив коректорам вживати евфемізми й викреслювати кальку, суржик, лайку, жаргонізми, вульгаризми. Вважав, що для того, щоб конкурувати з російською культурною експансією, потрібно бути ще радикальнішими. І ми дозволяли собі створювати якісний інтелектуальний продукт і не тільки. Тексти були різнокаліберні, а поет Юрко Позаяк навіть перекладав для деяких випусків із хорватської літератури. Один тематичний номер, для прикладу, ми присвятили сексуальним вольностям. Ще інший випуск зрезонував на повну силу аж через 10 років, тільки зараз, а мова в ньому йшла про сепаратизм. Це була така тактика інтелектуальної провокації, а ще кожне число, коли виходило друком, то «завершувалося» літературно-музичним фестивалем. Попри побоювання наших опонентів, обходилися ці презентації без оргій (Сміється. — Упоряд.). Веду до того, що радикальні форми суспільної дискусії поки що не є прийнятними для цього суспільства, навіть мовою мистецтва. Тому скандальні акції «Останньої Барикади» не всі зрозуміли й адекватно на них не зреагували. Понад те, заповнення всіх лакун в нашій культурі не є зрозумілим для широкого загалу, та й до опонентів також треба ставитися з розумінням.

Бо з культурою авангарду ти не підеш у церкву, до старої бабусі — все має певні межі. У неї теж має бути право на життєвий і культурний простір, як і в тебе.

Очевидно, що кожен мусить дійти до усвідомлення: ти маєш право на розвиток, творчий — теж, але ні тобі ніхто не повинен нав’язувати своїх поглядів, ні ти не повинен нав’язувати свої іншим.

Мають бути площини для самореалізації різних культур, та вони не завжди перехрещуватимуться, і про це слід пам’ятати. У нас же хочуть побудувати моногенне середовище... При всьому тому інших способів й інструментів культурної експансії в мене нема.

Звісно, що держава повинна бути головним провідником української культури, та вона цього не робить. Але потенціал української нації все одно потрібно розвивати, цим у всі часи завжди займалися одиниці, жменька ентузіастів, які вірили в якусь ідею і таки втілювали її в життя. Ми теж багато заходів мусили провести, навіть якщо їх заборонили. Коли проводили мистецьку «Барикаду на Тузлі», то отримали сім формальних заборон: Кабмін України, Кабмін Криму, керівництво Прикордонних військ, Адміністрація Президента України, МВС України, СБУ, міськвиконком Керчі. Та фестиваль усе одно відбувся — завдяки ініціативним людям.