Жлобство як дзеркало

Жлобство як дзеркало

Жлобство — складне поняття, яке викликає неприємні асоціації. Мало хто наважиться на цю тему говорити в буфонадній, брутальній, а отже, українській манері. Наша культура значною мірою саме така, та й сучасна українська література почалася з суржику і плагіату. Талановитого, та все ж плагіату. Іван Котляревський свою «Енеїду» переписував із поеми Миколи Осіпова, тобто з російського варіанту «Енеїди», що залишило свій відбиток на історії української літератури. Інтелектуальне осмислення цього відомого факту — непопулярне. Чому — бо це те саме, що й нізмєнная тєма, на яку не заведено говорити, як і картати народ.

Говорити щось про вади, хиби народу не можна, і політики не дозволять собі сказати, що народ помиляється. Вони лише можуть говорити, яка в Україні погана влада, конкретні персонажі при владі, та ніхто собі не дозволяє сказати прямо, що хворобою просякнуте все суспільство, а не тільки окремі його верстви.

Українці — народницька нація. Всі її елітні верстви були винищені в той чи інший спосіб: або фізично, або люди ці русифікувалися чи полонізувалися. А українська мова відроджувалася із сільської семантики. Бо книжну поцупила в нас Росія. Навіть культура вийшла з фольклору, зі сільського життя.

Жлобство — як дзеркало. Не просто слова, мовляв, король голий, а передусім бачення в цьому дзеркалі себе.

Жлоб — то не інший хтось, а той, кого я бачу в дзеркалі.

Коли я на зустрічах із людьми починаю наголошувати на тих проблемах, які кожен мусить здолати в собі, то бачу, як холоднішають погляди присутніх у залі. А долати потрібно заздрість, лінь, безкультур’я, агресію.

Чомусь значна частина населення цієї країни не може вивчити українську мову — через лінь і безкультур’я, а протистояння у всіх сферах, у релігійній теж, — якраз через агресію. Бо в фальсифікаціях, які щоразу відбуваються під час виборів, беруть участь особисто не лише Янукович, Азаров, а сотні тисяч наших співгромадян. Ці люди є в кожному українському селі: чиїсь односельці, знайомі, друзі, рідні. Про такі речі знов-таки не заведено у нас говорити. Брехливість й аморальність є, немає розуміння, що добре, а що ні, і в цьому сенсі жлобство — невдячна тема.

Хто думає над тим, чи він навчився викидати недопалок у смітник, попільничку, скільки навколо таких, які недопалки викидають із балконів своїх помешкань? Вони навіть не думають, що це жлобство. Або ті, хто плює на асфальт. Або ті, хто піднімає руку на свою жінку. Ця проблема пов’язана з культурним рівнем нації. Але наважитися цю проблему підняти може далеко не кожен.

Жлоб — це іронічне слово, але ж це насправді реальність. Проте це поняття не вміщує всіх проблем, які є тепер в Україні. Воно лише в іронічний спосіб їх відображає і підштовхує до роздумів...