«Нова хвиля»
«Нова хвиля»
Якщо говорити про культурну інвазію України, то прорив можливий, але потрібно позбутися пострадянського тягаря у формі, а також настроїв тотального протистояння — соціального, конфесійного, національного ворогування і конфліктів на цьому ґрунті — має настати епоха толерантності. Повільно і поступово заповнюються різні суспільні лакуни і вакууми, розвивається сучасне українське мистецтво, в Україні є вже не одне покоління талановитих художників, які мислять по-новому, і саме митці гідно презентують країну у світі.
«Нова хвиля» як напрям в українському живописі кінця 80-х — початку 90-х випередила в часі політичну незалежність України, виникнення країни на карті світу. Група молодих художників, яка стала відомою під грифом руху «Вольова грань національного постеклектизму», Олег Тістол і Марина Скугарєва, Костянтин Реунов і Яна Бистрова, а також Олександр Харченко витворили свій національний міф за допомогою принципів трансавангардного необароко. Понад те, всі вони згодом перебралися до Москви, оселилися там і стали одними з лідерів художнього життя тамтешніх гучних сквотів. Ґрунт постмодернізму дозволяє поєднувати радянський червінець і Мазепу, Хмельницького і Калігулу на одному полотні. Про це мистецтво на межі арт-критик Костянтин Акінша написав програмну статтю з промовистою назвою «Поетика суржику, або Котлета по-київськи».
Здавалося б, після постмодернізму, в епоху фейків і суцільних цитат митці приречені на вторинність, підміни і симулякри, та сучасне українське мистецтво ще з кінця 80-х — невіддільне від контексту загальносвітових тенденцій в актуальному мистецькому процесі. Тож перед відкриттям арт-центру Пінчука, ми задумали долучити до свого проекту молодих українських художників і об’їздили Україну в пошуках найкращих представників різних напрямків. У Херсоні в квартирі-музеї мого колеги ми побачили чудову експозицію, яку створювали різні автори. Найбільше мене здивував Стас Волязловський, його несподіваний текстиль, його шансон-арт. Було стільки яскравих відкриттів, що ми не могли натішитися побаченим. Ми не очікували такого вдалого початку своїх пошуків: молоді автори нас тоді невимовно здивували. Не менш цікаві й художники, які працюють з певним соціальним зрізом, — Юрій Пікуль, Гамлет Зіньковський — і багато інших цікавих авторів.
Треба визнати: це покоління, на відміну від своїх попередників, виявилося більш чутливим і внутрішньо вільнішим, що й демонструють їхні роботи.