Світопатія

Ми існуємо в суспільстві, яке завершило етап народотворення, але політичною нацією ще не стало. Українське суспільство завжди було ментально вразливим, хворобливим, а нині стало просто хворим. Щось схоже на «мозаїчну психопатію». Жлобство — один із симптомів. Байдужість, брутальність, брехливість, неможливість підтримувати стосунки і т. д.

Суспільство в своєму теперішньому вигляді взагалі хворе явище. Лао-цзи в «Дао де Дзин» писав: «Нехай селища будуть маленькими, а кількість мешканців в них нечисленною... І хай вони зранку до вечора чують кукурікання сусідських півнів і гавкання собак. Але хай люди нікуди не переїжджають і дивляться один на одного здаля». Чому? Бо нормальне функціювання людської спільноти — це мала група. Сім’я, рід — в патріархально старому сенсі. Багатоукладність, коли разом живуть 3-4 покоління, сіють, полюють, захищають своє. Цей «модус вівенді» — природний. Агломерація і укрупнення — патологічне явище, виробництво і пожирання субпродуктів. Від того, що в людей з’явилися надлишки їжі, робочих рук і вільний час, вони перетворилися на злоякісну пухлину цивілізації.

Ймовірно, кількасот років тому синонімом жлобства було хуторянство. Усім відома полеміка між апологетом хуторянства Кулішем і шибайголовою Шевченком. І народ при всій своїй природній вайлуватості обрав собі іконою несамовитого міфотворця, а не приземленого реаліста. Полеміка триває досі.

Хоча учасники подібних дискусій теж перебувають у жлобській системі координат. Як у Джонатана Свіфта — з якого боку краще розбивати варене яйце, з тупого чи гострого.

Якщо говорити про базовий чинник, за допомогою якого можна визначити хуторянсько-жлобський дискурс, то це — демонстративна закритість, агресивна відчуженість. Ми з образою і погордою ставимося до всієї решти світу. Крім усього іншого, вважаємо, що світ нам щось винен. І чому? Тому що ми страждали, мучилися і таке інше. Тобто — більше нічого. Це століттями в Україні відбувається. І, власне, про такі дражливі речі я написав книжку «Тремтячі еліти», де виводжу психогенез українців і з комплексу меншовартості, який цей народ вперше «заробив» ще при варягах. Зайди створили реально дієву модель держави, яку століттями затято наслідували, точніше, робили макет, як у культі карго, відтворювали те, що не мало функціоналу, який був закладений і працював у VIII-IX столітті. Москалі так само мавпували візантійську модель — і нам накинули.

І то все, врешті-решт, перетворилося на лайно в державницько-цукерковій обгортці.