Валюта смерті

Валюта смерті

І з чого все починається?

Письменник — починається з питання: бути чи не бути? Тож планетарного масштабу письменницькі твори мають у собі це питання. Щойно автори його зачіпають, з’являється шкала часу, обмін: ти — мені, я — тобі, вийшло чи не вийшло, а смерть перетворюється на особливу валюту.

...«Випийте перед смертю.» — «Смерть, як і народження, — акт піднесений. Тому нічого не питиму».

Для когось смерть є саме такою. Козацькому роду нема переводу. Бо кров пам’ятає. Наші предки жили так! — усе моє життя — це урочисте помирання, я вчуся вмирати красиво. І спартанський процес полягав у тому, що от ми помремо, як люди. А ви живете, як тварини. Це позиція воїна, який не боїться смерті, а навпаки, підносить її на п’єдестал. Як у бойових мистецтвах Сходу. Тож не дивно, що в індокитайських світах розуміють Шекспіра і ставлять на своїх сценах «Короля Ліра».

Бо на якихось підсвідомих рівнях ми всі — одне ціле.

Людина, яка думає про смерть, не говоритиме про неї пафосно. А от що з цією темою чинить українське письменство? Рятується іронією. Так постає ірософічна література. Бо наша мудрість не може все приймати серйозно...

Чому Шевченко такий видатний в Україні? Тому що його пафос люди сприймають без іронії і вірять йому. Чому? Бо цей поет у тому народному стражданні піднявся на таку високу хвилю, що нам після нього нічого сказати. Тарас Григорович надто серйозно змальовує жлобську світобудову і страждання в жлобських світах. Його журба і туга з цього приводу настільки щирі і проникливі, що ми так уже не спроможні бачити і відчувати. Тож нам лишається одне: хоч посміймося. Бо коли ми постійно будемо з такими серйозними обличчями, як у британців, то почнемо городити... фортеці, імперії, кораблі тощо.

Коли я приїхав до Британії, ходив вулицями Лондона, в мене виникло питання: «Цікаво, якщо ви грабували цей світ, то де воно все?.. Заради чого?» І британцям здалися ті багатства...

А в нас досі білесенька хатинка стоїть, і Адам український нікуди не вилазить із неї. Та й ніхто нам не дасть з неї вийти. От і ходимо: туди-сюди, туди-сюди...