УЦР: життя після смерті

УЦР: життя після смерті

Не можна сказати, що авторів цієї авантюри не попереджали: досить перечитати добре відомі науковому загалові документи. Наприклад, у звіті про відновлене 12 січня засідання Малої ради читаємо: «Д[обро]дій Лібер, який виступає від імені меншовиків і БУНДу, намагається довести хибність такого важкого кроку, як оповіщення самостійності. Під галасування публіки на хорах він називає акт «хованням від страху голови під крило» (шум, вигуки «Годі!», «Геть!», «Неправда!»). <…> Дехто з публіки вжив навіть недостойні лайки по адресі промовця». «Виступали також, – читаємо далі, – міністр великоруських справ д-дій Одинець і контролер д-дій Золотарьов. Д-дій Одинець звернувся до партій з проханням з огляду на наступаючий кризис міністерства переглянути справу з його перебуванням там (вигуки «В одставку!», «Готуйте купе!»). Д-дій Золотарьов повідомив про причини свого виходу зі складу міністерства». По доповіді брестських делегатів лідер «БУНДу» Рафес заявив: «Справа миру в Україні йде шляхом, якого демократичним вважати неможна. Десь щось обговорюють, підписують, але ми про це не знаємо. <…> Метод української делегації є метод тайної дипломатії», делегація «весь час стояла на точці національного егоїзму (підкреслення наше. – Д. Я.). Слухачі з хорів не раз переривали його то дружними оплесками, з одного боку, то ще більш дружним сичанням і вигуками «Брехня!» – з другого)».

З відповідями опоненти не вагалися. В. Голубович: «не було й ніяких таємних умов чи переговорів». О. Шульгин: «я повинен дати слово честі, що ви знаєте про хід переговорів усе те, що ви повинні знати», «ми нічого не заключали і нічого не підписували», «можливо, що ми змушені будемо заключити прелімінарний мир, але можливо, що й загальний мир, до якого ми прагнемо, недалеко»; «становище наше зараз трагічне, але все ж гадаю, що обставини складуться так, що ми не будемо змушені вести переговорів про сепаратний мир»[348]. Голова будь-якого уряду українського – людина більш ніж відповідальна. Слово його золоте – «ми нічого не заключали і нічого не підписували» – сумніву не підлягає. Тим більше, що заприсягнувся він перед святим революційним українським парламентом!

Суперечило цій присязі хіба що декілька свідчень.