УНР і право

УНР і право

Чи не вперше про цей зв’язок згадав генеральний секретар судових справ М. Ткаченко. 25 листопада на засіданні Малої ради він вніс законопроект «Про право Української Народної Республіки». Законопроект пропонував розуміти право як «всі закони російського правительства, видані до 27 жовтня, котрі не суперечать Універсалам Центральної Ради і не замінені її законодавством. Це законодавство надалі твориться Центральною Радою іменем Української Народної Республіки в повнім обсязі до сформування органу влади Російської федерації, коли мусить наступити розмежування компетенції в сфері законодавства між ним і Центральною Радою, чи тим загальноукраїнським органом, що має її замінити».

Тим самим законопроектом (а його, як випливає з протоколу, навіть присутні на засіданні члени МР в очі не бачили) «всякі інституції державного характеру, що існували до 4 листопада на Україні, лишаються надалі з їхнім діловодством і штатами, але як органи Української Народної Республіки». Непотрібність ознайомлення членів МР з цим шедевром правової думки мотивували тим, що «законопроект було внесено на розгляд комісії законодатних внесень». Про фаховий її рівень гранично чітко висловився один з її учасників: «Працюючи в цій комісії, ми всі власне робили лише перші кроки на ґрунті парламентарного законодавства, бо, загально беручи, серед нас не було досвідчених в цьому відношенні людей. <…> есерівське представництво в тій комісії було (не хотів би нікого образити!) дуже мало відповідним, щоб не казати просто убогим; все це були переважно або дуже молоді люди, або хоч і старші, але зовсім мало знайомі навіть з елементарними основами законодавства. <…> Згодом для мене стало очевидним, що в складі комісії нема людей, які могли б претендувати на цілковиту й неспірну авторитетність своєї думки, і що справа виясняється власне в процесі дебатів, під час яких висловлюються й особи, що й дуже навіть далекі по своєму фахові від тої області, до якої відноситься даний проект».[271]

Того ж дня Закон про виключне право Центральної Ради видавати законодавчі акти УНР (який, певно, також пройшов «чистилище» в середовищі згаданої комісії) встановив: «до сформування Федеративної Російської Республіки і утворення її конституції виключне і неподільне право видавати закони для Української Народної Республіки належить Українській Центральній Раді», яка, до речі, від 1 грудня ознак життя не подавала, хоч її нібито й утримували «державним коштом».[272]

Данный текст является ознакомительным фрагментом.