Що розповідають мемуари графа Черніна? – 1

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Що розповідають мемуари графа Черніна? – 1

Відразу слід відзначити: керівник австро-угорської дипломатії мав цілком ясне, адекватне, цілісне та несуперечливе поняття, навіщо він їде до Бреста, що має там робити і, найголовніше, якого результату повинен досягнути. Основне значення своєї дипломатичної місії він вбачав у тому, щоби «якомога швидше покінчити з Росією, потім зламати руїнницьку волю Антанти й заключити – хай з утратами – мир: оце мій плян і надія, якою я живу!».

Засад, на які спирався керівник австрійської дипломатії, збираючись на переговори, було, власне, аж шість:

– «всі вістки з Росії зводяться до того, що тамошній уряд, безумовно, і то якомога швидше, хоче робити мир»,

– у цьому випадку німці, перекинувши всі війська на Західний ТВД, мають усі шанси захопити Париж та Кале,

– це зумовить згоду Антанти укласти мир,

– «передумовою цього є звільнений Східний фронт»,

– «проводирі більшовиків <…> майже всі Жиди з цілком фантастичними ідеями, і я не завидую країні, над якою вони панують»,

– «чим коротше Ленін при владі, тим швидше треба переговорювати з ним, бо ніякий пізніший уряд не розпочне наново війни».

Переговори про перемир’я у Брест-Литовську.

Імператор Карл.

З цими установками австрійська делегація «в кілька хвилин після п’яти годин» 20 грудня прибула до Бреста. Сумнівів граф не мав: «Росіяне зроблять пропозицію загального мира», заснованого на принципі «без анексій та контрибуцій», і «ми приймемо її». Упродовж тижня – з 22 до 28 грудня – йшли активні перемовини з петроградською делегацією. Це зумовило «млявий настрій» представників Центральних держав. Увечері 28 грудня вони у повному складі відбули до рідних столиць – святкувати Новий рік. Принципово важливо відзначити, що в цей час граф Чернін мав «дві довгі авдієнціїу цісаря». Указівка імператора Карла була проста: «заключити мир, коли це лиш як-небудь можливо зробити».

З цим мандатом пан міністр 4 січня повернувся до Бреста. Тут разом із колегою, керівником німецької делегації Ріхардом Кюльманом було ухвалено принципове рішення: якщо петроградська делегація не приїде для продовження переговорів, «єдиним рятунком в цій ситуації» залишається «почати хутко та енергійно переговори з українською делегацією, і ми взялися до цієї праці негайно, пополуднє цього ж дня».[319]

Далі, згідно з міністром Черніним, події розвивалися так:

5 січня німецька та австрійська делегації відбули на… полювання.

6 січня «розпочались перші переговори з українською делегацією у повному складі». Унаслідок переговорів з’ясувалося, що українці не знають, чи є вони самостійною делегацією, чи частиною петроградської.

Ріхард фон Кюльман.

7 січня. До Бреста прибувають Бронштейн із товаришами. «Росіяне знаходяться у безнадійнім становищі, тому що мають перед собою вибір: або повернутись без миру, або з миром поганим, а в обох цих випадках їх поженуть».

8 січня. Приватна зустріч делегацій Центральних держав.

9 січня. На пленарному засіданні петроградський делегат Бронштейн вимагає перенести переговори до Стокгольма.

10 січня. Одне з переломних засідань. «Троцький, – за словами графа Черніна, – <…> відступив на всій лінії», прийнявши всі німецько-австрійські вимоги. Але не все пішло так, як хотіли дипломати Центральних держав. Відбувся «новий конфлікт з Українцями», які домагалися (тобто ще домагалися, всупереч запевненням О. Шульгина, що таке «визнання» настало ЗО грудня) «признання їхньої самостійності і заявляли, що підуть геть, якщо ми її не признаємо».

1114 січня перемовини йшли як мокре горіло.

15 січня граф Чернін відзначив: «катастрофа перед нашими дверима наслідком недостачі харчів».

Запис 16 січня: «Із Відня приходять оклики розпуки, які домагаються харчів. Прохають, щоби я негайно звернувся до Берліна за підмогою, інакше катастрофа – за дверима».

17 січня: «Погані новини із Відня та його околиці; великі страйки наслідком зменшеної видачі муки і звитяжність переговорів у Бересті. Слабість віденського міністерства пахне трупом».

20 січня. «Без українського збіжжя катастрофи оминути не можна. Подорож до Відня. Вражіння із заворушень ще більше, як я собі їх уявляв, а їхній вплив катастрофічний».

22 січня. Рада міністрів Австро-Угорщини дебатувала «українське питання». Настанова імператора Карла була такою: «перш усього треба прямувати до миру з Петербургом і Україною і що з Україною треба вести переговори, приймаючи за підставу поділ Галичини».

Сучасний австрійський дослідник малює таку картину того, що відбувалося в імперській столиці. 17 січня цісар Карл сказав графу Черніну дослівно таке: «Я змушений ще раз переконливо підтвердити, що від того, як швидко буде підписаний мир в Брест-Литовську, залежить доля монархії і династії. Якщо миру у Бресті досягти не вдасться, вибухне революція й дарма що ще буде що їсти…». А на засіданні Коронної ради міністр отримав від монарха наступні повноваження:

– у випадку крайніх обставин погоджуватися на сепаратний мир з Росією,

– «якщо ситуація з продовольством в монархії зробить подальше продовження війни неможливим і поразка стане реальною, розпочати переговори з Україною наумовах поділу Галичини на дві частини»,

– відкласти реалізацію австро-польського сценарію, взявши натомість до уваги план приєднання Румунії.[320]

28 січня. Граф Чернін повертається до Бреста.

30 січня. Відбувається «перше повне засідання» за участі всіх делегацій. «Взаємини між Петербургом і Києвом, – на його думку, – значно погіршились», «большевики взагалі не признають київської делегації самостійною».

Це дозволило австрійському міністрові блискавично розіграти карту противенства між російськими більшовиками та українцями, щоб укласти таким чином мирову угоду бодай з одною стороною. «Підписання миру з однією стороною, – був переконаний він, – справить таке сильне враження на іншу, що, можливо, все ж вийде підписати мир з обома». «Чернін вважав більш вірогідним, – стверджує австрійський дослідник, – підписання миру з Україною та припинення переговорів з Росією. У цій ситуації 31 січня Чернін звернувся до цісаря і отримав від нього нові інструкції, які схвалювали подібний порядок дій за умови, якщо Рада насправді зможе гарантувати мир, якщо поставки продовольства будуть гарантовані і якщо вину за зрив перемовин можна буде перекласти на Троцького».[321]

1 лютого. Граф Чернін «від імені усіх делегацій Четверного блоку заявив, що союзники, як і раніше, визнають делегацію Центральної Ради законним представником українського народу, а тепер ще й офіційно визнають УHP як незалежну, вільну, суверенну державу, яка є спроможною самостійно укладати міжнародні угоди».[322]

Данный текст является ознакомительным фрагментом.