Декларацію 29 вересня – в життя!

Декларацію 29 вересня – в життя!

Генеральний секретаріат та Мала рада, засукавши рукава, заходилися виконувати програму 29 вересня. Ось перелік заходів, спрямованих на руйнацію держави та розпалювання громадянської війни:

2 жовтня

– рішення ГС про затвердження товариша генсекретаря незаконно створеного відомства промисловості й торгу (відповідне рішення було ухвалено Малою радою 29 вересня);

– рішення «скласти комісію, що виробила б основні точки законопроекту про Українські Установчі збори»;

– рішення про «заснування Секретарства відбудування».

3 жовтня

– ухвалення «пояснюючої записки про демобілізацію і проект про неї в першім читанні».

5 жовтня

– ухвалення Малою радою проекту «Інструкції» секретарству земельних справ, за якою до нього «переходять всі права і влада Міністерства хліборобства в межах України»;

– ухвалення Малою радою «Статуту крайового українсько-земельного комітету», який мав «порядкувати земельними справами не тільки в межах п’яти губерній теперішньої автономної України, а також і в інших українських губерніях, якщо вони забажають цього».

9 жовтня

– Генсекретаріат «обговорив та ухвалив кандидатуру генерала Скоропадського на командуючого Київським військовим округом в порозумінні з Військовим генеральним комітетом».

10 жовтня

– Мала рада (попри зауваження представника РСДРП(м)[206] та бойкот засідання представників польських партій) вирішує «створити організаційний комітет та <…> обрати комісію для вироблення законопроекту про скликання Української Установчої ради».

19 жовтня

– Мала рада ухвалює запровадження комісарів УЦР «при кожній з 15 дивізій, які тепер визначено для українізації»;

– ухвалює, що «воля народів до самоозначення може бути виявлена тільки через Установчу раду України і що таким чином виявлена воля народів України буде погоджена з волею всіх народів Росії».[207]

13 жовтня

Київські націонал-соціалісти зробили черговий хід у розігруваній партії – спрямували до Петрограда «Меморандум Генерального секретаріату України Тимчасовому урядові Російської республіки». Як нам видається, вже сама назва документа – навіть поза його змістом – містила претензію на таку собі дипломатичну ноту уряду однієї незалежної держави до уряду держави іншої. Багатослівний патетичний документ, поза публіцистичним лушпинням, зводився до такого:

– Тимчасовому урядові було висунуте звинувачення «у систематичному порушенні <…> виданого ним самим законодавчого акту», тобто «Інструкції» від 3 липня, а його практичну діяльність було схарактеризовано як таку, що «спричиняється до дезорганізації власті в країні»;

– «в уживаному з боку Тимчасового правительства відношенні до Генерального секретаріату вбачають для себе сприяючий грунт місцеві контрреволюційні елементи»;

– необхідності «видатиурядовий акт про те, що підвладні Генеральному секретаріатові установи (яких у природі не існувало. – Д. Я.) порозуміваються з Тимчасовим урядом через його посередництво»;

– вимоги, «щоби командуючий військом округи (Київської. – Д. Я.) і комісар Тимчасового уряду при нім були назначені по порозумінні з Генеральним секретаріатом».

17 жовтня

Генсекретаріат ухвалює «текст Генерального секретаріату в справі Українських Установчих зборів» (участь у засіданні взяли лише 5 членів, які мали право вирішального голосу).

18 жовтня

В. Винниченко озвучує текст цього документа на засіданні Малої ради. Головні пункти – Генсекретаріат працюватиме над «єдністю Російської Федеративної Республіки», а по закінченні роботи над законопроектом про скликання Українських Установчих зборів передасть його на розгляд петроградського уряду. Озвучивши документ, Винниченко «прочитав свої особисті пояснення з приводу своєї ж промови», які категорично відкидали «будь-які самостійницькі ідеали» УЦР. Разом з тим промовець зробив принципові зауваження, які фактично відкидали щойно озвучені політичні постулати. «Якмарксист, – запевнив присутніх Винниченко, – я принципіально ніяких абсолютивних політичних цінностей признати не можу. Політичні форми якогось соціального організму залежать від певної комбінації основних факторів – економічних, національних, культурних, історичних і інших. Через це кожний совісний і щирий марксист, – говорив голова Генсекретаріату, – ніколи не може зрікатись ні від яких політичних лозунгів. Коли б комбінація основних факторів складалася так, що надбудова їх, політична форма вимагала б необхідність самостійності, я мусив би признати цю форму, хоч цього для України я не передбачаю».

18 жовтня

Генсекретаріат ухвалює «виробити законопроект про заміну старого земства народними радами й управами».

21 жовтня

Генсекретаріат ухвалює проект статуту мілітарного формування – «Вільного козацтва».

24 жовтня

Мала рада ухвалює УПСРівську резолюцію, «щоб Генеральним секретаріатом негайно було розроблено законопроект про передачу землі в розпорядження земельних комітетів».[208]