Тимчасовий уряд визнає «Україну» de facto
Тимчасовий уряд визнає «Україну» de facto
Політичний резонанс від оприлюднення 27 червня «Декларації Генерального секретаріату», в якому цей самочинний орган, створений громадською організацією, трактував сам себе як «виконавчий орган Центральної Ради, котрому вона передає в цій сфері свою повну власть», метою якого є «прискорити процес перетворення моральної влади в публічно-правову, повномочну, з усіма властивими їй компетенціями, функціями і апаратами», – цей резонанс був, до певної міри, пом’якшений результатами засідання Генерального секретаріату 29 червня. Того дня представники центрального уряду погодили з членами «кабінету» Винниченка засадничий принцип, згідно з яким «спільне встановлення норм місцевого самоврядування – найкраще». Представники петроградського уряду висловилися за необхідність «такої форми визнання автономії з боку уряду», за якої «санкція залишилася би за Установчими зборами», підтримали принцип створення тут «твердої влади, фактичного створення автономного устрою». Міністри цілком ясно задекларували і такі позиції: «уряд піде на все в полагодженні автономного життя на Україні», однак без проголошення цього принципу, оскільки тоді «й інші народи захочуть того ж»; угоди УЦР з Тимчасовим урядом та з «революційною демократією краю» – «неукраїнською демократією» – є обов’язковою умовою для проголошення спільного акту УЦР та уряду, за яким перша буде визнання «крайовим органом» другого, при уряді буде створено посаду представника Ради, причому жоден акт стосовно України без погодження з Радою уряд видавати не буде. При цьому міністр Церетелі спеціально наголосив: «я хотів би, щоби угода наша не мала характеру поступки демократичному націоналістичному українському рухові – націоналістичному селу».
Але саме так представники «націоналістичного села» – Центральна Рада та всі її інституції – цю угоду невдовзі і почали трактувати. Уже 3 липня в місцевих газетах надрукували урядову постанову про призначення Генерального секретаріату «вищим органом для керування крайовими справами в Україні»[132]. Серед наслідків цієї події – розпад урядової коаліції, перше і невдале більшовицьке повстання у столиці, виступ на підтримку уряду вірних йому збройних частин, який очолив генерал Л. Корнілов.
Данный текст является ознакомительным фрагментом.