«Винниченко і Грушевський з’їли б одно одне»

«Винниченко і Грушевський з’їли б одно одне»

З іншого боку, мало що можна зрозуміти у процесах, які мали місце на вищих щаблях тогочасного українського політикуму, якщо не брати до уваги непримиренний антагонізм, який існував в особистих і політичних стосунках М. Грушевського та В. Винниченка. Ось лише одна ілюстрація. Секретар Ради Є. Онацький у таких словах передає палку приватну промову свого колеги М. Чечеля:

Чечель: «<…>Грушевський ніколи не вислове своєї думки, а буде держатися більшості. Грушевський – це чудесна людина, але ніякий політик, це професор, кабінетний вчений, але ніякий політик, і він потягне руку за федералістами, коли вони будуть в більшості. Не даром же він після Деклярації Секретаріату, що здалася йому занадто радикальною, хотів подати у відставку».

Онацький: «Ось як! Я і не знав! Це ж було в моєї відсутності».

Чечель: «По-моєму, як на те уже пішло, хай нас усіх перевиберуть, перевиберуть і Грушевського. Ми не можемо стояти на постановах Національного З’їзду. Коли перевибирали Президіум, про Грушевського мовчали, його авторитет не дозволяв, але так далі хто зна чи буде. Не секрет, що Винниченко і Грушевський з’їли б одно одне (підкреслення наше. – Д. Я.). Винниченко просто каже, що на чолі Ц. Ради повинна стояти партійна людина, що Грушевський не може бути предсідателем. І справді, до якої партії пристане Грушевський? До с.-д. не може, до с.-р. – занадто радикально, і в де-чім не згоджується, на трудовиків як на мало впливову партію йому не цікаво спертися. І все через те йому треба спертися хоч на щось і він спирається на постанови Нац. З’їзду, і через те і Єфремова до того ж тягне. Але я вважаю це цілком недопустимим і буду рішуче протестувати проти того<…>».[137]