Мала рада оголошує себе законним урядом України

Мала рада оголошує себе законним урядом України

Авантюра зі створення явочним порядком незалежної держави, для виникнення якої не існувало жодних передумов, окрім суб’єктивних бажань деяких осіб, набирала обертів. За тиждень, 28 серпня, в день заколоту генерала Л. Корнілова, Мала рада ухвалила й розповсюдила «відозву до всієї людности України», в якій чорним по білому назвала себе її законним урядом: «Українська Центральна Рада оповіщає всіх громадян сіл і городів України, що законний уряд в Росії тільки Тимчасовий російський уряд, а на Україні – Українська Центральна Рада та її Генеральний секретаріат». Наступного дня у телеграмі Генсекретаріату до губерніальних та повітових комісарів Тимчасового уряду (підкреслення наше. – Д. Я.) прямо говориться про те, що саме він, ГС, є «вищий орган правительственной власті на Україні» «згідно з постановою Центральної Ради» (яка, до слова, УЦР ніколи не ухвалювалася просто тому, що пленуму Ради не було. – Д. Я.), який лише «працює в тісному контакті з Тимчасовим правительством».[184]

Користуючись нагодою, наступного дня видали ще одну відозву, яка запевняла: «всі замахи на здобутий революцією лад, звідки б вони не йшли, було подавлено всіма засобами військової та горожанської влади». Під документом знаходимо підписи колективних представницьких органів – самого Генсекретаріату, виконкомів рад солдатських та робітничих депутатів, Київського центрального бюро профспілок, невідомих представників українських та єврейських націонал-соціалістичних партій, більшовиків, а також персональні підписи командувача Київського військового округу, його комісара, київського міського голови, комісара Тимчасового уряду м. Києва та начальника міської міліції[185]. Наступного дня, 30 серпня, В. Винниченко на засіданні Малої ради без жодного докору сумління заявив своїм колегам, що з людьми, з якими він лише вчора поставив підписи під спільним документом, а саме з керівництвом Київського військового округу, «контакту <…> нема», «вони ярі вороги українського руху», «вони прикриваються симпатіями до українців, але кожний їх рух і слово просякнені ворожнечею до українського руху». Саме тому Мала рада ухвалила спеціальну резолюцію з вимогою усунути зазначених осіб із займаних посад та затвердження «офіціального представника Генерального секретаріату Української Центральної Ради»[186] (а не Тимчасового уряду! – Д. Я.).

Це одинокі приклади звитяжної «державотворчої» діяльності українських націонал-соціалістичних інституцій. Інших, позитивних за своєю суттю, марно шукати: їх не було і бути не могло.