Хто закликав окупантів?

Їх було троє…

Голубович, Всеволод (1885—1939 рр.), за походженням – син сільського священика з Подільської губернії. У 1915 р. – випускник Київського політехнічного інституту, інженер шляхів сполучення. З 1903 р. – член РУП, з 1912 р. – член УПСР. Один із лідерів одеської української громади. З липня 1917 р. – генеральний секретар шляхів, з листопада – генеральний секретар торгу й промисловості, з січня 1918 р. – голова Ради народних міністрів УНР 29 квітня був заарештований німцями і до 16 грудня 1918 р. перебував у Лук’янівській в’язниці. Засуджений у 1931 р. у справі так званого Українського національного центру, помер у тюрмі.

Любинський, Микола (1891—1938 рр.), за походженням – син сільського священика Подільської губернії. У 1916 р. – випускник філологічного факультету Університету Св. Володимира. У липні-серпні 1917 р. – лідер так званої Національно-революційної партії – фракції УПСР, член УЦР та МР. У 1920-х роках – співробітник ВУАН. Репресований 1931 р. у справі Українського національного центру, розстріляний.

Севрюк, Олександр (1893—1941 рр.), випускник Петроградського технологічного інституту, член української студентської громади в Петербурзі. У 1917 р. – член УЦР, МР, ЦК УПСР. У лютому-березні 1918 р. – посол УНР у Німеччині. З 1920 р. – на еміграції. Загинув у Німеччині у залізничній катастрофі.

На підставі відомих на сьогодні свідчень ми можемо цілком упевнено стверджувати: саме О. Севрюк у Відні домовлявся про окупацію УНР з австрійцями. В той сам час інший член тієї самої делегації, М. Любинський, у Берліні домовлявся про окупацію республіки з німцями.

Правда про ці переговори випливла на засіданні РНМ 9 березня 1918 р., і від того дня українські науковці воліють її уникати. Ось витяги з діалогу голови «уряду» В. Голубовича та О. Севрюка:

Голубович: «просить Севрюка відповісти на поставлені ним ще раніше запитання: чи австрійське військо було запрошено мирною делегацією (отже, саме Севрюком, а не так званим «урядом». – Д. Я.) і чи була для цього зроблена якась письменна пропозиція і також згода з боку Австрії».

Севрюк: «мирною делегацією було запрошено австрійське військо, і <…> є навіть постанова, на основі якої австрійське військо за згодою українського уряду буде виведено з території України, і що це і є, власне кажучи, письменний договір». І далі: «германці хотіли спочатку зайняти тільки північну частину України, боячись оголити свій тил, але після виступу Австрії (підкреслення наше. – Д. Я.) позиція їх змінилась». Зміна позиції на практиці означала вихід німецької армії і на території по лівому березі Дніпра – «аж до Куп’янська», – і «все це є занотованим в протоколах».

Голубович: «чи мається у Вас копія Віденського протоколу?», «де зараз знаходиться договір?».

Севрюк: «В Берліні».

Далі учасники засідання приступили до обговорення «доконче потрібного» введення кайзерівської армії до Донецького басейну, пропозиції щодо «вироблення форми, на якій змогло би лишитись німецьке військо після очищення (підкреслення наше. – Д. Я.) української території від большевиків».[378]

Згідно з сучасними «науковими» поглядами, саме це, нарешті, «врятувало тоді від загибелі Українську державу».

Данный текст является ознакомительным фрагментом.