Чого прагнули і прагнуть вільні муляри?

Чого прагнули і прагнуть вільні муляри?

У пошуках відповіді на це питання можна звернутися, наприклад, до послуг інтернет-програми Google. Запит на слово «freemason» за декілька секунд дасть понад мільйон посилань. Якщо звернутися до інформації, розміщеної на офіційному інтернет-представництві вітчизняної вільномулярської ложі, то вичитати там можна зокрема таке.

Першим та головним документом, який узагальнював основні принципи життя вільномулярських лож та їхніх членів, є «Конституції Андерсона, або Давні заповіді вільного муляра», видані священиком Джеймсом Андерсоном 1722 р. Перший параграф документа «Про Бога та релігію» формулював сенс існування ордену: «Вільний муляр зобов’язаний, у силу даної ним обіцянки, підкорятися моральному закону; і якщо він правильно розуміє Королівське Мистецтво, він ніколи не стане нерозумним атеїстом або невіруючим вільнодумцем. <…> Вільні муляри повинні бути людьми доброчесними і вірними, тобто бути людьми честі й людьми чесними, без залежності від особистих переконань і конфесійної належності кожного з них <…>». Параграф другий, «Про світську владу, вищу і призначену», визначав відношення члена братства до влади його країни: «Вільний муляр є лояльним підданим світської влади, де б він не мешкав і не працював; він ніколи не повинен брати участі в заколотах і таємних злих задумах проти миру і благополуччя народу, як і не вести себе негідно проти призначених представників влади. <…>Якщо брат повстане проти держави, до нього не долучатимуться в цьому повстанні, але будуть жаліти за ним, як за будь-яким нещасним; однак якщо його засудять за цей один тільки злочин – незважаючи на істинно лояльне, за своєю суттю, Братство може і повинне заявити про свою неучасть у його бунтарському пориві, а також надалі не подавати причин і не множити заздрість до законної влади, – його не можна виключити з Ложі, і його узи з нею залишаться непорушні».[34]

«Дванадцять основних заповідей братства», або так звані «Ландмарки», в свою чергу, визначали основні принципи щоденного функціонування масонської організації:

1. «В основі Братства лежить традиційна віра у Всевишнього, Великого Будівничого Всесвіту, що ніяк не суперечить різним релігійним віруванням і переконанням, а навпаки – об’єднує їх у високому гуманному пориві».

2…

3. «Організаційно Братство є Орденом, до якого належать тільки мужі незалежні і доброї слави, що сповідують у своєму житті ідеали гуманності і братерства у їхньому найглибшому сенсі».

4…

5. «Братство спрямовує своїх членів на духовне самозбагачення, випромінює через них свою високу гуманність на людську спільноту».

6. «Члени Братства зобов’язуються поважати переконання і віру кожного, не допускати у своєму колі протистояння політичних чи релігійних думок, бо воно засноване на братерській згоді і взаєморозумінні».

7…

8…

9. «Братство приймає до свого кола лише чесних і моральних повнолітніх осіб, спроможних осягнути безмежність пізнання».

10. «У своєму колі члени Братства плекають любов до своєї Батьківщини, послух її законам і пошану до законної влади. Вони вважають, що їхній перший обов’язок – шанувати всяку натхненну працю».

11. «Члени Братства зобов’язуються, дотримуючись свого гідного і високоморального рівня, не викривати сутності духовних основ організації і поширювати її моральний вплив на широкі суспільні кола».

12. «Члени Братства зобов’язуються без вагання подавати один одному братерську допомогу за всіх найскладніших обставин, навіть наражаючи себе на небезпеку <…>.[35]

Але найголовніша заповідь масонства полягає – принаймні так стверджує найвідоміший та найповажніший масонський авторитет, Альберт Пайк – в оцьому: «Заповідь нову даю вам: щоб любили один одного. Як я любив вас, щоб і ви любили один одного. По сьому знатимуть усі, що ви мої ученики, коли любов матимете один до одного» (Іоанн, 13: 34—35).

Спираючись на дані, наведені в дослідженні В. Савченка, можна сформулювати гіпотезу про те, що сама ідея проекту «Україна» та її розробка належала саме вільним мулярам. Саме масони створили першу «українську» людину, буквально виліпили її з кріпосного енгельгардтівського козачка[36]. Саме художній геній Шевченка витворив «міф України», яка чекає свого Вашингтона з його «новим і праведним законом» (поема «Юродивий», 1857 р.). І тут виникає просте питання: від кого і коли Тарас міг дізнатися про факт існування Північно-Американських Сполучених Штатів, принципи їх державного устрою та першого президента? Припущення, що в дитинстві він мав широкі можливості для користування бібліотекою, телевізором, мобільним телефоном, навіть для вітчизняного українознавства є занадто радикальним.

Вірогіднішою може бути думка, що відповідну інформацію він дістав у Петербурзі після викупу з неволі 1838 р. (але до дня арешту в 1847 р.) від своїх масонських спонсорів і благодійників (К. Брюллов, М. Вієльгорський, В. Жуковський, Н. Кукольник, П. Мартос, Ф. Толстой, М. Чайковський) та «братчиків» з-посеред кирило-мефодіївців[37]. Вітчизняне шевченко-(але не тільки)-знавство списало грубі стоси паперу на цю тему, хоча так і не спромоглося, наскільки нам відомо, констатувати очевидну річ: Шевченко достеменно знав, що перший президент Сполучених Штатів був масоном – так само як в абсолютній більшості своїй і отці-засновники США, які сформували країну згідно з масонськими приписами. Своєю історичною формулою Шевченко протиставив їхній утілений на практиці ідеал державного устрою, тобто «праведний» закон, закон «новий», – закону «старому» та «неправедному». А останнім таким у географічному ареалі, в якому народився, жив і творив Тарас, був «закон» романовський, який допускав тотальне свавілля, що охопило Правобережжя України після 1772 р. Можлива й інша інтерпретація: під «старим» і «праведним» законом Тарас Григорович, як нам видається, розумів щойно тоді скасований Російською імперією «старий закон» ВКЛ/РП, вищою точкою якого був Статут Великого Князівства Литовського.

У цьому сенсі можна сказати, що М. Драгоманов, один із беззаперечних лідерів «Старої Громади», розбудував свою політичну теорію майбутнього устрою України як спільноти самоврядних громад, спираючись на базові масонські постулати, з якими сьогодні кожен охочий може ознайомитися на відповідному сайті.

Отже, можна стверджувати, що вся «громадівська» діяльність була просякнута вільномулярським духом, в основі якого – поступ та ретельне «обтісування» людської душі, відрив її від грубого матеріального світу і підготовка до життя в світі братерської любові, толерації, взаємодопомоги. Якщо ці принципи дозволили сформувати вічно живого національного генія з нікому не потрібного, нікому не відомого і, в принципі, приреченого на пожиттєве рабство кріпосного хлопчика, то чому цей досвід не можна застосувати до всіх людей? Це питання, очевидно, носить характер цілком риторичний. Але відповідь на нього все ж таки можна вивести з практичної роботи як самої «громади», так і її політичної «надбудови» – РУП/УПСФ. Цей досвід засвідчив: така успішна робота цілком можлива – навіть у негативно налаштованій проти неї державі, яка зробила майже все від неї залежне, аби такої роботи не допустити. При цьому слід узяти до уваги, що пріснопам’ятні Валуєвський та Емський укази були лише епізодами окупаційної культуртрегерської політики романовського режиму на окупованих руських, «окраїнних» землях.

З огляду на все це доречно сказати, що інтелектуальний та політичний досвід масона М. Грушевського, якого затягнув до масонерії, певно, В. Антонович, був цілком відмінним від інтелектуального та політичного досвіду його нових однодумців. Адже у досить молодому віці Грушевський емігрував до Австро-Угорщини. Як учений та громадський діяч він сформувався саме у Львові, тобто в системі політико-правових реалій «двоєдиної монархії», а не монархії романовської. А поточна практика першої – на відміну від поточної практики другої – була цілком відмінною. Габсбурги толерували релігійні та культурні особливості русинів – Романови їх нищили. Інакше кажучи, двадцятирічне прожиття Грушевського в державі Габсбургів кожного дня демонструвало йому практичні можливості позитивного впливу державних інститутів на рівень національного, культурного, релігійного розвитку його народу. При цьому «двоєдина» монархія була все ж таки державою мультинаціональною, мультиконфесійною, мультикультурною – попри всі проблеми, кожен мав там якесь місце під сонцем.

Як нам видається, проблема тут у тому, що місце рутинної роботи в несприятливих умовах, роботи, розтягнутої на покоління, може заступити робота зі створення власної в буквальному сенсі цього слова, нехай і «національної» держави, яка повинна виступити інструментом для революційних перетворень, інструментом, який дозволить на віки вічні поховати економічне, національне, соціальне, культурне гноблення твого народу. А для здобуття такого інструменту слід лише всіляко сприяти розвалу окупаційного режиму – і словом, і ділом.

Власне, над цим і працював М. Грушевський упродовж усіх двадцяти еміграційних років, користуючись при цьому поблажливим ставленням окупаційної австрійської адміністрації. Адже всіляке послаблення геополітичного конкурента було, є й залишається однією з найважливіших зовнішньополітичних цілей будь-якої держави – і Габсбурги в цьому не були оригінальні. Романови чинили так само, підтримуючи так чи інакше (залежно від обставин, часу та місця) на своїй території антинімецьку та антиавстрійську діяльність.

Взагалі, це весь обсяг сучасних наукових уявлень про структуру, особовий склад та політичні погляди структури, представники якої обіймали ключові місця дослівно в усіх національних українських державних утвореннях (хіба за винятком ЗУНР) у 1917—1920 рр. Наявна інформація дозволяє висловити обережне припущення: не всі з учасників лютневих подій 1917 р. були масонами, але всі масони, принаймні київські, знали про ті події заздалегідь. У політичних баталіях 1917—1920 рр. із декількох сотень членів братства брали участь хіба зо два-три десятки – може, колись ми дізнаємося щось інше.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.