Життя неконцептуальне

Життя неконцептуальне

«Жлоби» можуть бути увічнені на полотнах, чому ні. «Жлоб-арт» — весела ідея, там яскраві фарби, виразні герої. Але з етичної точки зору я особисто згоден далеко не з усім, точніше, я з усім не згоден. Якщо підійти до цього проекту з точки зору класової солідарності (а чому б і не підійти?), то «жлобізм» виявляється в самих цих картинах.

Так, на спальних районах українських міст перехожі не часто цитують Вергілія, проте інших спальних районів у нас немає й жити багатьом із нас доводиться саме в таких. З такими ось друзями дитинства та сусідами по під’їзду, котрі ходять в палених адідасівських костюмах і теж по-своєму люблять цю країну. Принаймні не валять із неї. Хоча й чимось корисним теж не займаються.

Життя — штука не концептуальна. Цим воно й відрізняється від сучасного мистецтва. Його складно підігнати під концепцію, під чіткі визначення та стилістичну однорідність. Сказати, що всі ті пацани, які навчаються в поганих школах, живуть у бідних родинах, не мають особливих кар’єрних перспектив, є потенційними гопниками, тобто, за визначенням, поганими хлопцями, я не можу. Хоча, заради справедливості слід визнати, що серед інтелектуалів гопників значно менше.