Людина в капелюсі
Людина в капелюсі
Людина — це система знаків. Для прикладу, людина одягла капелюха або берет, так-от: жлоб — навіть якщо він якоюсь мірою сноб — такого не одягне.
Коли я їду до батьків на Волинь, то мушу там знімати капелюха, бо на вулицях люд на мене витріщається, що мені стає незручно, мовби я порушую громадський спокій тихого містечка. Проте ренесанс капелюхів уже почався, і першими відважилися на носіння капелюшків молоді жінки. Коли я бачу цих панянок на вулицях Києва, радію. Це соціальне зрушення, я не іронізую, взагалі не уявляю, як узимку чи влітку можна ходити без капелюха — голова ж страждає і це може мати дуже погані наслідки. Та я не розумію, як можна вдягати ідіотську бейсболку з рекламним написом, нехай прості американці носять свої бейсболки, тільки чистесенькі, без реклами. Ось у цьому сенсі ми наздогнали Америку (Сміється. — Упоряд.). У школах американські діти на уроках коять різне з учителями, мало не все, що їм заманеться, і наші дітлахи теж беруть зі своїх американських однолітків приклад, на жаль. Я не хочу кидати цим камінь в американців чи в їхню систему освіти, хай би у нас, в Україні, видавали щороку таку величезну кількість книжок, як там. Дай Боже нам стільки музеїв, заповнених класикою, як у них.
Та повернімося до наших капелюхів, справді гарні мені довелося побачити, як не банально це прозвучить, у Парижі. Я недавно здійснив свою мрію і поїхав з дружиною в Париж, і в свої роки нарешті Лувр побачив, але не він мене найбільше вразив.
Мені пощастило жити в маленькому паризькому кварталі поряд із бульваром Кліші. Готель був недорогим, звідти півгодини пішки до Тріумфальної арки. Звичайний ресторан, який був поруч із готелем, мене приємно здивував. Хоч коли я його помітив, то сказав собі: так... треба діставати беруші. Однак о 12 ночі всі організовано розійшлися по домівках і стало тихо, в мене було відчуття, що я опинився в тихому гарному селі, але в селі посеред великого міста.
Мені приємно було спостерігати за тим, як прості французи живуть своїм маленьким життям, купують духмяні круасани в усміхнених продавців. Як було приємно якісь дрібнички у цьому міському селі купувати, хоч продавці, напевне, розуміли, що до них прийшла небагата людина з малою кількістю грошей, та моєму візитові щиро раділи. І коли просто книжки обирав, справді почувався щасливим. Я фіксував свої емоції і те, що бачив, фотографував на згадку. Розумів, що радів не так Лувру, як усвідомленню того, що... балкони будинків не засклені. Мені плакати хотілося від думки про те, що ось тут не ставлять гаражів, не загороджують балкони...
Якби я був фантастом, то описав би Київ, у якому нарешті з’явилася міська культура й успішно запрацювала на благо киян.
Более 800 000 книг и аудиокниг! 📚
Получи 2 месяца Литрес Подписки в подарок и наслаждайся неограниченным чтением
ПОЛУЧИТЬ ПОДАРОКЧитайте также
Людина-функція
Людина-функція Західне суспільство досить успішно функціонує. Чому? Тому що є людина-функція. Він на робочому місці — теж не більше ніж функція, не має права переносити особисті проблеми туди. Мусить виконувати функцію.У нас якщо ти спілкуєшся з офіціанткою, то вона
Гомо жлобалікус, або масова людина
Гомо жлобалікус, або масова людина Масове мистецтво сприяє формуванню в суспільстві героїзації моделі жлоба поведінки. Якщо раніше кінематографічним героєм у більшості випадків був красивий, інтелектуально розвинений чоловік з аристократичною моделлю поведінки, і для
Людина-пустка
Людина-пустка Художник дещо по-іншому, ніж решта, входить на територію соціуму. І деякі художники прийшли в соціум уже все-таки розбещені бібліотеками, Ґоґенами, Сезаннами... і, природно, тонко відчували реальність — і жлоб у ній кристалізувався набагато швидше. У моїй
Нудна людина
Нудна людина Як часто я перетинаюся в житті зі жлобами?.. Та я сам — жлоб. Особливо тоді, коли доводиться захищати свій особистий простір чи сім’ю. Коли виникає необхідність спілкуватися з вахтером або з двірником, ловлю себе на думці, що не знаю, як потрібно з певними