Спартанський комунізм

Щасливішого радянського дитинства, ніж було в мене, неможливо вигадати. Відчуття цілковитої безпеки, всі шляхи відкриті — мною займаються педагоги та всі довкола! Куди б я не йшов, чув лише добре слово. Усі мене виховували і захищали, і мені нічого не загрожувало.

Я народився в 1961 році, це унікальне покоління, яке не знало ні репресій, ні голодувань, бо ми знали ось що: бібліотеки і перспективи.

А десь там далеко, за кордоном, були страшні буржуазні світи з їхніми проститутками, кризами, жлобством і т. д. А тут — зрівнялівка. Зрівнялівка зарплат, тобто є норма, що означає: «вот этого тебе достаточно». У начальника — трохи більша зарплата, ніж у тебе. Так мусить бути. Унормування на всіх рівнях. У спартанців натомість як було? Там теж була своя зрівнялівка. Та спартанці пішли глибше. Тобто в них була особлива система боротьби з людськими пристрастями.

Екскурс в історію: у Спарті було три основні класи: повноправні громадяни — спартіати, поневолені ілоти (в перекладі «полонені», населення, навернене у рабство) та вільні, але неповноправні періеки. Цікава річ: керівний клас Спарти жив гірше з точки зору сучасного світогляду, ніж люди другого сорту і навіть раби. Ілоти могли собі їсти, скільки хотіли, аж до переситу, періеки мали право їздити за межі держави, зводити для себе будинки, торгувати, робити багато чого, що не дозволено було панівному класові, за яким — наглядали. Він жив у настільки суворих — спартанських — умовах, що просто важко осягнути думкою — для суспільної верхівки! Йдеться не так про доблесть воїнів, як про людей, яким вдалося приборкати пристрасті. Так, для них існувала війна — єдина гідна річ у світі, на яку варто витрачати життєву енергію. Чому? Бо там смерть. За Батьківщину, за маму, за тата, за дітей. Тобто для себе — нічого. Жертовність в ім’я чого? Як за радянських часів — в ім’я усіх. Головний лозунг комунізму. Бо що таке комунізм за визначенням? Це вивільнення, розкріпачення, розвиток вищих творчих сил кожної людини. А розподіл барахла — це вже соціалізм.