Місто сліпих
Місто сліпих
Суспільні жлобські смаки — це історія, яку розказали в фільмі «Місто сліпих». Це та модель, де люди один від одного заражаються, поки не сліпнуть усі. Люди з різних сфер і класів опиняються в одному місці, і відбувається інфекційне зараження.
Жлобство — це інфекційна хвороба. Тут тих хворих набагато більше, ніж здорових, а здорових критична маса хворих давить. Тому деякі нормальні люди не витримують і їдуть з цієї країни. І в Росії теж жлобів вистачає, там теж були «Сектор газа», «Красная плесень». Чомусь там жилка субкультури була сильною, і були люди, спроможні розуміти зміст тих слів, підтекстів. Бо такі тексти дуже виразні. Навіть той, хто мав сміливість зрозуміти, що текст спрямований проти нього, проти його мислення, все одно не визнає, що це так, та ще й перед іншими. Боже, який жах: поющіє труси!.. І це українська група? Їх сприймають по адьожкє і не проводжають по уму. Зразу і праважают па адьожкє: «Паящіє труси? Нє, це не наші, да свіданія». Зашилися. А те, що пукають в калюжу, то ж нічого не дасть. На території цієї країни мізерні шанси перемогти тотальне жлобство чи знести його якимись потужними сплесками цунамі.
Чи може цей стан речей змінитися? Я хотів би в це вірити, та не вірю. Може, впаде бомба, виросте якийсь геній і зробить дикий переворот. Віддатися в рабство німцям? Та німці попадуть у фінансовий колапс, бо й за великі гроші так і не зможуть зробити тут порядок.
Я просто не знаю ні чинників, ні фінансових величин, з допомогою яких можна було б тут щось змінити. З іншого боку, все ніби просто і не треба винаходити велосипед. Проаналізувати досвід будь-якої з європейських країн, яка за менталітетом подібна до нашої країни, запровадити відповідні реформи — тоді почнуться зміни. Бо ж не в дорогах основна проблема, звісно, а в тому, що люди носять у своїй черепній коробці. І починати треба з маленьких українців. Ренат Ахметов подав приклад: він визбирує з усієї України розумних дітей, оплачує їм навчання. Це правильна формула. Якщо її застосовувати в масштабі великої країни. Взяти для прикладу той же Казахстан, де мудрий чоловік, бувши президентом, послав юні таланти навчатися в найкращі університети світу — з тим, аби вони повернулися і працювали в рідній країні років 20. Що ще вигадувати? Інтелект не можна втрачати, а варто тільки примножувати. До цих здібних дітей згодом долучаться розумні люди, інтелектуальні, обдаровані, і в геометричній прогресії збільшуватиметься кількість розуму в окремій країні. Це спосіб. Але згори мають бути такі вказівки: «Так, хлопці, ця розруха в головах уже всіх дістала, зробімо так, щоб було інакше».