Переможці і лузери

Переможці і лузери

У людини за життя буває певна рівномірна кількість перемог і поразок. Якщо навіть ми подивимося пильно на людей, які виглядають дуже успішними, то все одно в якихось сферах вони програли.

І ті, кого заведено називати геніями, великими людьми, це — люди однієї великої перемоги та однієї великої поразки. Наполеон, Галілео Галілей або Олександр Македонський — з таких. Вони, власне, займалися в своєму житті однією справою. У ній отримали свою велику перемогу, і знов-таки вона стала причиною великої поразки.

Жлоби натомість роздробили своє буття на безліч маленьких перемог і маленьких поразок. Відповідно вони не досягають тої ситуації, котру колись, за цілісніших часів, називали трагізмом. Тому що трагізм породжують саме великі перемоги і великі поразки.

Трагізм — це такий «буттєвий поріг», який руйнує течію суспільного буття. Виламує людину з цієї течії, з цього процесу. Жлоби забезпечують стійкість течії, а великі люди, навпаки, своїм трагізмом збурюють її, що, з одного боку, веде до суспільних зрушень, переважно негативних, а з другого, до еволюції людини в невідомому напрямку. Ніцше казав, що в напрямку надлюдини, а містики кажуть, що у напрямку боголюдини. Бог його знає, куди насправді.

Щоденна перемога жлоба є дрібною і нецікавою. Наприклад, він когось нагрів, обдурив на 100 гривень. Заробив, але потім пропив із друзями ці гроші, прийшов додому і отримав від жінки прочухана. Отже, отримав маленьку поразку, що врівноважила його буття. Так вони і живуть. Це життя соціального планктону.

Зрозуміло, що жлоби — це не є увесь соціальний планктон, але вони складають значну частку того, чим годуються соціальні кити.

Якби не було жлобів, то й не було б нічого масштабного. Все в нашому світі має свій сенс.