Жлоб-арт

Жлоб-арт

Як художник я завжди цікавився людиною, тим, як вона себе проявляє, які пошуки веде, намагався з’ясувати причину зла у самій людині. Вона у мене часто антиестетична, потворна, монстроподібна. Це те, що мене хвилює. Пошук героя й антигероя, маніпулювання зі свідомістю, підміною естетичних критеріїв та етичних понять. В рамках жлоб-арту я показую одну з частин своїх пошуків, яка стосується цих рефлексій і заснована на документальному матеріалі. Коли я познайомився через Інтернет з діячами жлоб-арту — Антоном Мухарським та Іваном Семесюком, то вже давно працював над своїм проектом, який триває і досі. Це так званий Зомбіленд. Інфернальний світ, своєрідний бестіарій, сучасна демонологія, кадри невідзнятого кінофільму, населеного жлобами, упирями, гіпстерами, блядями, гопниками, мусорами, м’ясом, і кістками, і новими антропологічними типами. Те, що я роблю, і те, що робили ідеологи жлоб-арту, часто перетиналось, має спільну тему. Я бачив їхню велику виставку на Гогольфесті і був в захопленні. Я розумів, що люди роблять живе мистецтво в цьому вихолощеному болоті безідейних плямок, купок сміття і павутиння по кутках галерейок.

На одній з перших виставок жлоб-арту, де я брав участь, в галерею зайшли два попи, що моніторили територію навколо. Експозиція була вже готова, але виставка ще не відкрилась. Вони були шалено обурені багатьма роботами, зокрема вимагали зняти і мій диптих «ЦеМент», триптих E.L.E.C.T.R.O і роботу «КиївПасТранс». Мотивування були в рамках звичайної попівської риторики: «сатанізм», «срамниє мєста показивают, а тут паства ходить» і «міліціонери ето власть, а ви протів власті, что убітимі іх показиваєтє, мозгі у ніх вилєтєлі, а ми с властью дружим і нє нада нам і паствє нашей, што тут ходіт, на такое бєзобразіє уродлівоє смотреть тут через дорогу». Якось так. Тоді я вперше зіткнувся з цензурою у виставковому просторі. В результаті компромісу з галеристами і запрошеними поважними людьми був знайдений дивний вихід з положення. Бо галерея державна, і «можуть бути проблеми». Дві роботи були зняті, а на решті заклеєні паперовим скотчем хрест-навхрест статеві органи і ненормативна лексика. Як було сказано — не треба дратувати гусей. І це — після всього, що було в світовому мистецтві, після всіх скандалів і провокацій. Київ, Україна, початок 2011-го року. Так почалася моя спільна робота з Союзом Вольних Художників «Воля або Смерть».