Село в місті

Село в місті

Коли я вивчав фольклор, у ділянці, яка називається rus in urbe, тобто «село в місті», мені потрапив до рук двотомник анекдотів про селян, які вперше приїхали в місто. Вони дезорієнтовані, смішні для людини міста. Прочитав я ті анекдоти, і серед них був один дотепний: двоє селюків — вперше в місті і бачать туалетне мило, відформоване і гарно пахне... Вони подумали, що то щось їстівне. Купують, їдять, один до другого каже: «Ну ти, Іван, дойодивай... а я — блєвать пойду».

Містяни — це недавні селяни, або в першому, або в другому поколінні, дуже шкода, що люди забувають свою культуру, потрясну, яка, як я простежив, аж з неоліту йде. Мені закидали: а ви звідкіля знаєте, що, ви були в неоліті? Кажу: не був, але можу уявити своїми мізками, що воно звідтіля взялося. Міська культура не має такої давньої історії, тому вона й слабша за сільську. Це тоненький шар.

Кандинський побував у вологодському селі і був шокований оздобленням сільської хати: вона яскрава, стільки кольору і цікавих речей: прядки, якісь давні інструменти, призначення яким важко уявити... І він отетерів: вони живуть в оточенні такого живопису! Міщанин цього всього не знає. А для селянина хата була чимось сакральним, храмом для життя з лавою і покуттям. У місті натомість люди так-сяк умеблювали своє помешкання, головне, щоб було на чому спати й їсти. Такої краси, як в сільській хаті, там споконвіків не було.

Городяни завжди висміювали селян. Хоч самі вони, коли приїздять у село, теж інколи виглядають кумедно. Тобто в селі міська людина для селянина виглядає справжнім жлобом.

За честь селян виступали Ільф і Петров. У них є персонаж — «слушатєльніца хореографічєскіх курсов імені Лєонардо да Вінчі, которая думаєт, что творог добивают тєм, шо єво виковирівают із варєнікав». Або, наприклад, Паніковський. Він дивиться на кобилу в сільському дворі і каже: «Добрий жєрєбєц!» Хоча це була добра кобила... Піди взнай... так зразу і не зрозумієш, що і як. Отож, міщани в селі можуть виглядати саме так, як люди не на своєму місці. Ожлоблювання — це тенденція. Але жлоб є таким не в усіх ситуаціях — на рівні сімейного побуту, серед своїх він може таким і не виглядати.