Нормальні люди радянських часів

Нормальні люди радянських часів

Якщо не помиляюсь, уперше слово «жлоб» я почув у 8-му класі (це десь так у році сімдесят дев’ятому — вісімдесятому) від учительки Антоніни Костянтинівни, яка викладала в нас англійську мову й одночасно намагалася долучити хоч когось із своїх учнів до духовних цінностей. В її лексиконі словом «жлоб» позначалися якісь обмежені, зациклені на матеріальних вигодах люди, які були абсолютною протилежністю її особистому ідеалові. Її ідеал — родом із радянських часів. Ідеал освіченої людини, яка живе духовними речами, а не меркантильними цінностями. Тобто він із чіткою моральною настановою. Таке собі «вікторіанство пізньої радянської імперії». Улюбленим поетом Антоніни Костянтинівни в ті часи був Булат Окуджава. Хто чув про нього, той розуміє, про які сенси та імперативи йдеться. Учителька справді мала покликання навчати дітей, я досі з приємністю згадую її.

Моє покоління іванофранківців, на відміну від вчителів-інтелігентів, означника «жлоб» не вживало, натомість ми говорили «рог», і це поняття мало багато складових — це й розумова обмеженість, незграбність, сільські звички та провінційний одяг. Оскільки я вчився в російськомовній школі військового містечка, то рогом могли називати не лише того, хто схожий на жлоба, а й, скажімо, учня з україномовної школи.

Щодо самого слова «жлоб», то воно не корінне тут, в Україні, тобто має умовний літературний характер. І в побутовому мовленні дуже мало людей його вживають, наскільки мені відомо. Причому, як не дивно, я не вкладаю в це слово негативний зміст.

Якщо говорити про жлоба як про соціальний тип, то це радше один із підвидів так званої нормальної або простої людини.

Взагалі, якщо не стане жлобів, не буде тієї опори, на якій суспільство, власне, й тримається. Жлобізм — один із найрозповсюдженіших різновидів плебейського консерватизму.

Люди поділяються на тих, у яких життєва рівновага, скажімо так, тримається на дрібних поразках і перемогах, і тих, хто здобув свою велику перемогу і велику поразку.