Етика самообмеження

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Етика самообмеження

Намагання покращити, підвищити рівень власної культури — це щеплення від жлобства. Це водночас шлях у безкінечність, бо ти не можеш дорівнятися до Бога, але щоденне намагання вдосконалюватися дає тобі шанси вирости над собою, своїми вадами, помилками, проблемами.

Існує таке поняття, як етика самообмеження, незнайоме багатьом українцям через історичний зріз, через те, можливо, що Україна не долучилася до протестантської Реформації. Коли Лютер розірвав папську буллу — з того моменту почалася Реформація, крім того, він ще переклав з латини німецькою мовою Біблію, тим самим зробив її ближчою для розуміння народу, здійснив крок до його національного визволення, також то була боротьба із зарозумілою елітою, яка просто зажерлася й загрузла в корупції. Через ці війни Реформації загинули сотні тисяч безневинних людей. Так хаму і жлобу в рясі й повальному католицизму дали в морду.

Через протестантство пройшли не тільки сучасні протестантські народи, але й католицькі країни. Спосіб жорсткий, але дієвий.

Східні народи не мали досвіду Реформації, в нас еліти залишилися жлобами із часів Середньовіччя.

Українські заможні люди продовжують дбати про свою кишеню, а не про націю. Церковники теж не виняток, я дуже мало в нас зустрічав справді побожних священиків. Їхня релігійність значною мірою — елемент бізнесу, незалежно від віросповідання. Є, звісно, винятки, але йдеться про правило.

У політику люди все більше і більше йдуть для того, щоб забезпечити собі матеріальні привілеї, а не для того, щоб змінити на краще життя української нації.

Люди, які мають великі статки, йдуть у політику, щоби свої статки примножити, бо вони жлоби. З дерев’яною мордою. Хтось в «адідасі», інший «в Бріоні», хтось вийшов з бандитського середовища, а ще хтось із буцімто вишуканого, та насправді просто жлоб. І населення на це дивиться відповідно, тому що розглядати будь-яку кар’єрну драбину з прагматичною метою, задля власного збагачення — це по-жлобськи — і народ переймає такі методи. Повторюю, що це гіпотеза, не аксіома, роздуми вголос, але ця проблема, як я її бачу, лежить глибше, ніж може видатися на перший погляд.

Усі ми в школі вивчали теорію Дарвіна, нам пояснювали, що природний відбір відбувається в напрямку до кращого. Тобто будь-які пташки, звірята пристосовуються до природних умов, і популяція покращується. Але ж умови такі, що виживають лише гірші, виживають лише жлоби, а людина, яка має високий рівень культури, першою помирає в часи голоду. Виживає — жлоб у чекістській тужурці, який «стучіт» на свого сусіда, забирає в нього мішок із останнім зерном і дає приклад усім іншим: жлобом бути вигідно, можна досягти великого успіху, а бути порядним й етичним — шлях до вимирання. Нація досі продовжує жити саме так, і, на жаль, кінця-краю ще не видно.

Для того, щоби зміни нарешті сталися, нація повинна осмислити те, що відбувається.

Для того, щоб вилікувати хворобу, хворий спочатку має дізнатися правильний діагноз.