Народ без пам’яті та історії

Народ без пам’яті та історії

У поясненні системних процесів я прихильник ніцшеанського «вічного повернення». В українській версії — це наступання на ті самі граблі. Можемо вивчати динаміку цих наступів, гостроту зубців, довжину ручки і т. д. Треба просто більше відваги і сильніше тупнути — так нам кажуть.

У психіатрії розрізняють різні форми втрати пам’яті, а серед них є така: ретроградна амнезія. Вона виникає при пошкодженні головного мозку через травми, зокрема й психічні, отруєння та інші чинники. А особливість цієї хвороби у тому, що людина не пам’ятає, що з нею сталося безпосередньо перед втратою пам’яті, короткострокова пам’ять не спрацьовує. При цьому події далекого минулого людина пригадує у подробицях, наче вони сталися нещодавно. Я проваджу до того, що з короткостроковою пам’яттю в українців хронічний негаразд. Маємо ситуацію, коли люди, які чогось училися, забули те, чого їх нещодавно вчили. Учитися — для українців — таки дуже складна справа. А пам’ятати — ще складніша.

Жлобство — це інтуїтивний спротив навчанню і пригадуванню, свідома дикунська поведінка. Можна слово «дикунська» брати в лапки, можна і без. Немає різниці. Така поведінка, умовно кажучи, відстоює людожерство перед полюванням і смаженням дичини, бо жерти ближнього легше, смачніше й корисніше. Можна навіть обґрунтувати, чому людське м’ясо корисніше (Сміється. — Упоряд.). Обґрунтувати можна все, що завгодно. Та краще я цього не робитиму... Бо хтось таки повірить.

Бо що простіша поведінка, примітивніша, то вужче поле ризику.

Якщо є можливість не думати, людина не стане думати.

Думати, мріяти, вигадувати — це мутація.

Романтика — мутаційне явище, не притаманне живій природі.