«Червона Рута»

Чому музичний фестиваль «Червона Рута» як національний проект вистрілив — бо радянська влада призвела до того, що якісна музика сиділа в андеґраунді. Вони були затиснуті в цій системі: Гадюкіни, «Кому вниз»... Фронтмен останніх Андрій Середа — дуже талановитий чоловік, і коли вони виступили на «Червоній Руті», то люди, зголоднілі за якісною музикою, просто шаленіли.

Якщо взяти до уваги феномен співака Андрія Миколайчука, то це була знов-таки сатира: «Піду втоплюся у річці глибокій»... Він втілився у переконливий образ, не рогульський, яскравий, і в тому було щось справді українське. Уявіть собі, в Тернополі сім днів по два концерти давали Гадюкіни, Сестричка Віка й Андрій Миколайчук, і люди йшли — сила-силенна! У них самосвідомість, національна свідомість пробуджувалася тоді. Старі, молоді прийшли з прапорами... За два дні пішла в рух вся каса «Народного Руху». Їли, спали весь час за їхні гроші. Але після того часу ми маємо іншу ситуацію — повна зневіра. Яка після поразки помаранчевих як ніколи посилилася.

Коли на «Червоній руті-89» Віка співала «Ганьбу», а Гадюкіни у своєму дусі стібалися, журі, в якому був Тарас Петриненко, розсудило справедливо — віддали першість Віці. Бо Гадюкіни стібалися з мови. Але в 90-ті рогулі від музики почали процвітати зі страшною силою, не називатиму імен, але ці люди популяризували рогулізм вищої проби. Та дешева українська естрада стала справжнім жахіттям 90-х. У Львові тоді зі страшною силою залабали місцеві рогулі, навіть не знаю, як вам пояснити, що то було за жахіття... це не музика, а дешева імітація.