Стратегія виживання

Стратегія виживання

Людина, народжуючись у цьому світі, — автоматично стає жлобом. Одразу. У віці немовляти. Як вважають церковники, немовлям дитина є до 7 років. І в цьому ранньому віці, коли маленька людина ще розвивається, — вона відкрита до світу. Та ми бачимо, що ця відкрита дитина — для самозахисту — може вже щось вкрасти, не дає свого відерця товаришу в пісочниці. Ця малеча готова за своє відерце побитися! Понад то, ця маленька людина вже заздрісна. І, зважаючи на ці речі, ми розуміємо, що дитина часто поводиться як маленький, але негідник, хоч і несвідомо. Чи може людина це перерости — то вже інше питання. Та йдеться про вроджені, інстинктивні, риси, які закладені в стратегію нашого виживання. Ось тому немовля чинить так, як воно чинить, — через стратегію виживання.

Бо ми не живемо тут. У цьому світі люди не живуть, вони в ньому виживають. Тому що виживання пов’язане зі смертю.

Ви намагаєтеся вижити, тобто зробити те, що насправді зробити неможливо: ви ж все одно помрете!

Усе крутиться навколо смерті.

Якби не було смерті, не було б процесу виживання. Якби людина була безсмертна, то ми б не хвилювалися. Всесвіт, з якого ми прийшли у світ, не має смерті. Там немає цього явища, відповідно, там і жлобства бути не може. Немає смерті — немає процесу виживання — немає рефлексів виживання, тож не потрібно заповнювати прогалини у власному житті — з допомогою машинерії чи поглинання ресурсів, узятих від природи і від інших людей, що нас оточують. Власне, це і є те, чим усі ми займаємося.

А чим ми займаємося? Ми пожираємо одне одного — бо маємо надію отримати безпеку і задоволення в процесі виживання. І щоб усіх цих благ було багато! Якщо на тебе попереду чекає смерть — візьми від життя якомога більше насолод! Але минає час, і всі насолоди, які ми пережили, забуваються. Ми не можемо їх повернути, як і момент, коли все відбувалося.