Україна – своя серед своїх

Для багатьох наших співвітчизників подорож до Європи стає не тільки джерелом різнобарвних вражень. Велич історії країн, кожна з яких має своє місце в цій віками створеній родині, захоплює кожного, хто намагається поринути у її сторінки. Красоти європейських ландшафтів, архітектура старовинних замків та сучасних споруд, в якійсь мірі інша атмосфера спілкування й настрій на вулицях – все це залишає приємні спогади. Картинка, яку мандрівник бачить з вікна свого готелю, вікна поїзда або автобуса, інколи дуже, інколи не зовсім відрізняється від тієї, яку він спостерігає кожного дня з вікна свого дому.

Пригадую мої враження від знайомства з країною Європи двадцятого століття. Моя перша подорож відбулась під час поїздки до Польщі. Вісім студентів хімічного факультету влітку 1987 року прибули до Познані, у рамках обміну досвітом між містами-побратимами, між університетами цих двох культурних та загальноосвітніх центрів. Нас чекав тиждень у Познані, тиждень у Кракові, і останній – у Варшаві.

У першій половині дня ми навчались у місцевих університетах, а друга була повністю в нашому розпорядженні. Ми відкривали новий світ, який тоді здавався нам чимсь чарівним, недосяжним. Ми вперше їли хотдоги, попкорн, дивились у кінотеатрі «Індіана Джоне – храм долі», «Термінатора» з субтитрами польською мовою, танцювали на нічній дискотеці до самого ранку. Кожний день дарував нові враження.

Це були зовсім інші емоції – інформація з екрану телевізора та побачене своїми очима, омріяні красоти, до яких можна доторкнутись. Окрім багатьох побачили пам'ятник Солідарності – вдома нам говорили, що «Солідарність» – ворожа впливова організація. Старовинна площа Кракова, сучасний вокзал у Варшаві, довгі вулиці Познані з кооперативними лавками. Продавці пошепки питали про «червонці» й дуже розчаровувались, коли нічого не отримували. В маленьких магазинах на полицях красувались омріяні помади з перламутром.

Пройшли повз книжковий магазин з релігійною тематикою. Дуже хотілось увійти, але наші педагоги запропонували цього не робити – ще один пережиток того часу. Дивувало те, що багато продовольчих магазинів закривались у п'ятницю ввечері аж до самого понеділка. Тож про хліб на вихідні треба було потурбуватися заздалегідь. Чесно кажучи, такого смачного, як наш «чорний, круглий», ми так і не знайшли, й шоколад і солодощі теж були так собі на смак. А наш екскурсовод був у захваті від простої їжі, яку ми готували ввечері у гуртожитку. Він з задоволенням залишався з нами, нахвалював кулінарні здібності дівчат й пив чай з цукром – він клав дуже багато цукру, не приховуючи того, що зараз його країна переживає важкі часи. Що їм доводиться економити майже на всьому. Нам було його щиро жаль, тому, не вважаючи на делікатні відмови, ми кожного вечора запрошували його на нашу трапезу.

Останні дні у Варшаві вже були наповнені не тільки враженнями від Польщі, але й тугою за домом. Всі ми, без винятку, сумували за рідними. Ми були обмежені в грошах, а так хотілось привезти подарунки близьким. Тому ввечері до нашої звичайної програми додався процес демонстрації подарунків, сувенірів.

Ми залишали Польщу з легким серцем. Бажання повернутись сюди ще було, але залишитись назавжди – ні. Ми не могли позбутися єдності з місцем, де народились, де пройшло дитинство й мчала юність. То було справжнє відчуття свого коріння, що глибоко увійшло в рідну землю. Ми бажали знову почути рідну мову, поринути в буденне життя.

Ми йшли шляхом змін не один рік, але саме зараз треба принципово вибрати напрямок розвитку. Від цього буде залежати майбутнє наших дітей, онуків, існування держави як такої. Це рішення стане лакмусовим папірцем, що визначить ступінь успішності нашого суспільства. Чи отримає Україна членство у Європейському союзі? Беззаперечно, більша частина населення країни виступає саме за такий розвиток у майбутньому. Існує життєва необхідність почути кожного, бо взаєморозуміння – шлях до мирного вирішення будь-якої проблеми. Інша точку зору – не привід для конфронтації, й саме вміння зрозуміти опонента показує рівень розвитку культури країни.

«Європейський вибір» цілком закономірний – це саме те, що може підняти нашу країну на недосяжні висоти. Це стосується не тільки росту добробуту, але й культурного, емоційного, освітнього рівня. Так хочеться бачити більше усміхнених облич на вулицях, доглянутих і впевнених у завтрашньому дні людей похилого віку, захищену молодь, яка має роботу й може дозволити собі сім'ю та дітей. Ці прості речі, про які мріє кожна пересічна людина, – основа щасливого існування й відчуття особистої гідності.

Щоб не бути голослівною, спробую перелічити хоча б деякі «за» та «проти» цього доленосного вибору. Звичайно, перше, що спадає на думку, – географічна близькість між Україною та Європою. Вже тільки завдяки цьому українці були й будуть європейцями, як не банально про це говорити. А з моменту проголошення незалежності України у 1991 році не викликала сумнівів поява на світовій арени держави, що стала важливою ланкою у економічному, політичному, науковому, культурному розвитку Європи. Це єднання, майже непереборне, має отримати новий поштовх, нову силу й розвиток. Це погляд в бік Брюсселя, Страсбурга, Люксембурга – впливових центрів європейської інтеграції.

Але ми не можемо забувати й ще про одну сторінку свого минулого. Всі ми, як то кажуть, родом з СРСР, а пізніше – з СНД. Україна – одна з засновниць цього союзу – завжди виступала за розвиток взаємовигідних відносин між країнами СНД, відносин рівноправних. І не треба бачити в цьому ностальгічне бажання повернути «єдиний та могутній». Ті часи проминули безповоротно. Серед людей похилого віку, може, й промайне щось подібне. Але то, скоріше, нудьга за швидкоплинною молодістю, втраченими мріями та надіями. Пам'ять має чудову властивість ховати у потаємні закуточки все те, що заподіює біль. Тому з часом здається – раніше все було краще – ілюзія життя, яке промайнуло.

Сьогодні в нашому домі велика біда. Втрачене найголовніше – мир та спокій. На сході гинуть люди, свистять кулі, від страху за життя своє й близьких наші співвітчизники сивіють, плачуть, благають про допомогу. Душа болить і мозок відмовляється розуміти те, що відбувається. Ніби фільм жахів. Треба тільки перестали його дивитись – і все минеться. Але насправді все не так просто. Трагічна ситуація склалась завдяки корумпованій владі, що віщала з трибун про турботу й захист народу, а насправді діяла лише в особистих інтересах, інтересах своїх кланів. Не відомо скільки часу піде на подолання наслідків злочинів корумпованої верхівки перед своїми співвітчизниками. Зараз – на фоні глибокої економічної кризи, політичної нестабільності, збройних виступів, зубожіння основної маси українського народу – бажання жити за європейськими стандартами актуально, як ніколи. Військові дії на сході, складна політична ситуація в Криму – все це розхитує фундамент нашої молодої незалежної держави. Бо двадцять три роки – то не вік для людини, що ж казати про розвиток і досягнення в масштабах країни. Дуже хочеться, щоб в найближчі часи всі жахіття, що спіткали наш працьовитий, щирий народ, забулися, й ми заявили про себе як про потужну, стабільну європейську державу.

Без сумніву, Європа зацікавлена й готова до співпраці з Україною. Перш за все, внаслідок спільних інтересів, головних пріоритетів, таких як безпека і мир, економічного співробітництва, культурних зв'язків. Є верстви населення, які не вірять у світле майбутнє в союзі з Європою. Нібито ми, як неконкурентна на світовому ринку країна застарілих технологій і неякісних товарів, з низьким рівнем життя населення й відсутнім наймізернішим рівнем свобод особистості, не можемо бути рівним партнером Євросоюзу. Нам прогнозують дуже сумне майбутнє: перетворення у сировинний придаток для розвинутих країн, місце для збуту товарів низької якості та джерело дешевої робочої сили. Хотілось би вірити, що цей варіант залишиться лише на папері й ніколи не спіткає нас. Але й він має право на існування.

Зараз державу роздирають внутрішні та зовнішні вороги. Найстрашніше – гинуть люди. Не тільки воєнні, але й мирне населення, діти гинуть! Що може бути найжахливішим для дорослої людини, як не похорони дитини. Це протиприродно. Зробити все, щоб на нашій землі знову запанував мир та спокій, – ось першочергове завдання, яке важким тягарем лягає на плечі нашого нового Президента. Петро Порошенко прийшов до влади у важкі часи: війна на сході, відкрите питання про Крим, економічний спад і зневіра громадян у можливість позитивних змін. Але в своєму зверненні до українського народу від чітко зазначив, що зробить все можливе заради миру на нашій землі. І тут вже не йдеться про те, якою мовою спілкуватися. Йдеться про гіркі й страждальні сльози матерів.

Тільки зупинивши насильство й смерть, ми зможемо знову замислитись над іншими важливими питаннями розвитку держави. Хоча вже зараз Президент оголосив інтеграцію у Євросоюз – одним із головних напрямів розвитку країни. Передчасно чи ні? Мабуть, йому, людині дуже освіченій, на його посаді, з його досвідом дипломата та бізнесмена видніше. Сподіваємось, він знає, що робить, і невдовзі приведе Україну до такого рівня, на який вона заслуговує.

Сьомого червня Петро Порошенко заявив, що підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом в повному обсязі має відбутися не пізніше 27 червня 2014 року. Але чи дійсно прийшов час для таких змін? Економічна криза, що охопила весь світ, нанесла серйозний ущерб економіці Європи. Європейські країни зіштовхнулись з проблемою бюджетного поповнення, неможливістю виконувати соціальні зобов'язання, зростають податки на споживання, зростає пенсійний вік та кількість робочих часів на тиждень, скорочується заробітна платня.

Європейська економіка будується на досить нестійкому фундаменті – єдиний ринок, що складається з двадцяти семи національних проектів окремих країн. Докласти до цього різний рівень розвитку держав-членів ЄС на фоні однакових цін. Чи справді така економіка може бути ефективною? Чи допоможе в такому випадку вирішенню наших проблем вступ до європейської сім'ї? До речі, надії нових членів євроінтеграції справджуються не завжди. Так, Польщі та деякім країнам Балтїї вона лише додала внутрішніх проблем.

Ми чуємо про європейські проблеми тому, що там відбуваються серйозні дискусії. Комплекс проблем – демографічних, економічних, соціальних – є і в Україні, тільки про них менше говорять. Треба визнати, що вони не менш, а більш гострі.

Багато хто вважає, що ЄС – це «мішок з грошима», тому ми й повинні отримати можливість користування ним. Але, звичайно, користь від вступу до ЄС полягає в зміні підходів, стандартів в політиці, урядуванні, бізнесі, соціальній сфері, освіті. Насамперед відзначимо стандарти прав споживачів. Цей напрямок для України дуже актуальний. Далі вже мова піде про стандарти екології, безпеки на робочому місці, зручні умови для пересування інвалідів, програми допомоги таким верствам населення. І одна з головних цілей – прозорість влади, зовсім інша філософія стосунків між владою й суспільством.

Треба згадати, що вступ до Євросоюзу не може відбутися, якщо Україна як кандидат не виконує критеріїв інтеграції. Першочерговим критерієм в досить довгому списку є демократія та права людини. Без цього про підписання угоди про асоціацію не може йти й мови.

То ж, яку державу ми хочемо бачити, в якій державі її громадянам буде комфортно. Є варіант такої, де забезпечені всі фундаментальні права громадян. А є протилежний – де держава однозначно дбає лише про себе та коло наближених до керівництва людей. Саме в цьому полягає наш доленосний вибір, і він не такий простий, як здається.

Кожен з вищезазначених варіантів можливих взаємовідносин України з ЄС може мати своє продовження. В руках народу знаходяться темпи процесу інтеграції України до європейської структури. Наскільки вільно й комфортно нам буде в цьому союзі покаже час, а доки ще треба виконати багато умов для підписання договору про асоціацію.

Й тепер про не досить приємну перспективу. Називаючи речі своїми іменами, зазначимо, що синонім Євросоюзу – Імперія. Так, саме Імперія зо всіма родзинками, що супроводжують існування й розвиток такого рівня. Зазвичай, вона проходить ті ж самі етапи. А саме: спочатку – виникнення, розвиток… і після її чекатиме занепад. Немає нічого вічного, особливо, коли йдеться про таку велич. Кожна частка складного механізму в якийсь момент відчуває себе головнішою за іншу – то й буде початок кінця. Вічні Імперії історії не відомі.

За останні півроку наша країна пройшла важкі випробування. Дуже велику ціну сплачено за цивілізований вибір, за курс на свободу й демократію. Нам потрібно життя з новими стандартами, але – життя мирне. Так відповість кожний громадянин нашої мальовничої країни незалежно від місця проживання – на «сході» чи «заході». Тому залишається сподіватись, що в досяжному майбутньому Україна стане розвинутою сучасною європейською державою, а Євросоюз для неї – надійним плечем, гостинною оселею.

© Н. Рощина, 2014