Про театр «Ромен», циган і два відра цегли

Про театр «Ромен», циган і два відра цегли

…одного разу бабця Лєнки Ройтвер сказала: «А куди ти вступатимеш, коли закінчиш школу?» (Ми якраз стояли посеред Лєнчиної квартири, у якій ішов ремонт, а її бабця збирала у відра штукатурку й биту цеглу.)

– До театру «Ромен»! – впевнено сказала я.

– А хіба ти циганка? – здивувалася бабця. (Взагалі, вона була не дуже схожа на бабцю – маленька, але моторна, губи в неї завжди яскравіли помадою морквяного кольору!)

Я не вміла брехати, але мені дуже кортіло бути циганкою, а головне – довести це Лєнці.

– Так. У мене дідусь був циганом, – збрехала я і додала: – Я вмію трусити плечима!

– От і молодець! – сказала бабця. – Тоді бери ці відра – допоможеш винести їх за будинок, до балки! Бачиш, скільки тут у нас роботи.

Я взяла до рук два величезні «дорослі» відра, по вінця навантажені битою цеглою.

Ох! Бабця і Лєнка йшли за мною до самої балки. Вони несли целофан. Відверто кажучи, якби їх не було поруч, я б вивалила ті відра десь ближче.

Ми йшли, і бабця розпитувала мене про мої плани – чи знаю я циганську мову, чи вмію танцювати, і які іспити складають, щоб вступити до циганського театру. Мені було сім років, і я несла відра. Я думала, що маю доперти їх до самого пункту призначення. А ще мені здавалося, що в руках у бабці і в Лєнки – по рушниці. Щойно зупинюсь – розстріл. Бабця всю дорогу нахвалювала мене.

А потім сталося диво. Щойно я поставила відра на землю, як обидві мої руки самі собою злетіли вгору! Так, ніби були підхоплені якимись невидимими янголами. Руки були легкі і зовсім невагомі! Вони ніяк не хотіли повертатися до свого звичного стану. Бабця і Лєнка із подивом дивилися на мене, а мої руки – літали! Якби в мене був більший хист до точних наук, я б зробила якесь відкриття, наче Архімед, який вскочив у ванну з водою і зробив висновок про те, що… От зі мною тоді трапилось щось подібне. Моя теорема звучала так: якщо ти несеш вагу, яка в чотири рази перевищує вагу твого тіла, скинувши її, ти можеш злетіти в повітря.

Потім я багато разів проробляла цей експеримент, але, на жаль, не могла відірватися від землі – літали лише руки. Варто було б спробувати навантажити на себе якусь плиту – тоді б точно злетіла.

Але, дякувати Богу, від цих експериментів мене відірвали нові, а потім – найновіші…