Бабуся казали…

Що робити, коли тебе ігнорують?

За принципом: «А Васька слухає – та їсть!»

А ти ходиш довкола його столу та щось говориш про честь і совість, про те, що варто схаменутися.

Навіть трохи посмикуєш його за комір: вставай, іди геть. Але він, той «Васька», надто важкий, щоби ось так просто стягнути його за насидженого теплого місця. Він ще не наївся.

Він їсть.

І ніяк не реагує на твої заклики й вимоги.

Ось коли потрібні знання психологів і філософів, які сторіччями, певно, накопичували досвід подібних ситуацій. Мабуть, цілі наукові праці написали з цього приводу: як бути, коли тебе ігнорують? А якщо таких, як ти – мільйони! Як бути?

А якщо звернутися до найпростішого прикладу – з дитинства?

Ось уявіть: ви маленький хлопчик (або дівчинка), і вам оголошено бойкот. Що б ти не робив, що б не говорив – клас уперто мовчить, ніби тебе немає.

Що ти робив?

Ішов до мудрої бабусі – і вона, подумавши, завжди знаходила вихід.

Принаймні моя говорила так.

Коли з тебе знущаються: а) не показуй, що тобі прикро; б) не виказуй образи; в) посміхайся. А якщо б’ють, пропонувала такі варіанти: а) не біжи скаржитись; б) відповідай тим же, якщо суперник – гідний тебе; в) уважно поглянь, що це за людина і… пожалій убогого, адже він сам давно вже покараний Богом…

– Смійся, – казала бабуся. – Сміх обеззброює. Він дратує і збиває з пантелику. А поки смієшся, думай, як діяти далі. І не вважай, що твій супротивник – не боїться. Він боїться. Тому й обрав найпідліший із варіантів – зробити вигляд, що тебе немає. Сунув голову в пісок і закляк. А якщо це так, то хіба можна ображатися на… те, що стирчить над землею?…

Данный текст является ознакомительным фрагментом.