Прості люди

Прості люди

Як на мене, немає нічого більш зневажливого, як вираз «прості люди».

Особливо, коли він застосовується самими ж людьми стосовно себе.

Є й гірший: «Ми люди прості – в університетах не навчалися!»

Дивно, що говорять про це – з гордістю.

Адже довгі роки суспільству втовкмачувалося, що саме «прості люди» і є рушійною силою розвитку й прогресу, дійсними господарями та користувачами всього, що «навигадували» люди «не прості». Парадокс.

Зазвичай «прості люди» вимагають «порядку». Щоби на вулицях було чисто й тихо, щоби платили зарплату – маленьку, не вчасно, але ж платили! Щоби керівництво – керувало, звірі – звірили, ріки – текли, а травка – зеленіла.

Щоби «не прості» – знали своє місце й не збурювали інших своїми незрозумілими поривами. Адже дві-три думки про порядок і хліб щоденний на столі – хіба цього мало для існування?

Коли ти зневажливо відгукуєшся про цих «простих людей», можна почути обурений хор, мовляв, це не демократично та не по-людськи, хіба вони винні, що «в університетах не навчалися»? Вони теж мають право на свою думку!

Про порядок.

Про «не читав – але підтримую (засуджую)»…

Як правило, у простих людей все є. Адже вони не вибагливі. Але те, що їм необхідно, мов повітря – це КЕРІВНИЦТВО. Тобто та сила, котра скаже їм, що добре, а що погано. Вони не стануть вимагати перевірки – так воно чи ні. Адже КЕРІВНИЦТВО завжди має рацію!

Вони бояться втратити роботу.

Хоча – і це теж дивно! – вони її не мають, такої, яку б хотіли чи про яку мріяли. Для них важлива стабільність, навіть якщо вона – немов пряма лінія на моніторі медичного обладнання, який показує, що пацієнт «швидше мертвий, ніж живий».

Вони не можуть пояснити своїх вчинків, кажуть: «Спитайте далі» – і показують кудись поза спину, за якою ховається «керівництво». Або, мов молитву, промовляють: «Ми за порядок».

А що поганого в порядку? Власне, нічого.

Одна середньовічна жіночка кілька сторіч тому побачила, що вогнище під «єретиком» горить неправильно: з одного боку розгоряється краще, а з другого – зовсім не горить. Помітивши цей непорядок, вона підсунула туди оберемки хмизу, як підсунула б і під свій казан, на якому готувала вечерю для родини.

І зробила це не від злоби чи переконань. Ані того, ані іншого вона не мала й була доброю християнкою. А з міркувань «чистого порядку»: треба, щоб гарно і правильно розгорілося, а не абияк!

Якби вона могла здійняти обличчя вгору, певно, перелякалася б, побачивши того, під кого вона підкинула «дровенят». Можливо, всю ніч би думала: за що він постраждав, які мав переконання, і що ті переконання принесли б людству.

Але прості люди не часто поглядають на три метри далі від носаків своїх чобіт.

Інакше вони б перестали бути простими.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.