Друга спроба
Друга спроба
Ця книжка багато років тому починалася так:
«…все набридло. Від усього – нудить. І так, що легше назвати те, від чого відчуваєш хоч якийсь кайф, ніж перераховувати всіляку гидоту. І навіть у втіхах неможливо визначити пріоритет.
Спадає на думку ранній віршик Володимира Цибулька:
Все хєрня, казали тато,
Тільки бджоли – вєщ!
Але якщо розібратися,
То й бджоли – хєрня…»
Це був час… наплічників, маршруток і потягів – років десять (ба, більше!) тому. Щасливого, майже «космічного», перебування наодинці з собою. І все дійсно здавалося несуттєвим. І бджоли також.
Тепер я б розпочала цю книжку інакше.
І, звісно ж, прибрала б із неї слово «хєрня». Адже одного разу, коли вона вже гуляла по читачах, одна поважна жінка звинуватила мене в надмірному вживанні ненормативної лексики. Але, як сказав герой одного комедійного фільму, коли тобі на ногу падає цеглина, ти навряд чи станеш підшуковувати слово для вигуку. Хоча чому б і ні? Я думаю, що можна було б подякувати Богу, що вона, ця цеглина, не впала на ногу якій-небудь бабці чи дитині. Краще – мені. І це теж із розряду того, що я називаю ПЕРЕФОРМУЛЮВАННЯМ.
Тепер, після 2006-го року, коли ця книжка була написана, я хочу переформулювати і її.
Тому що, перечитавши, подумала, що вона надто егоцентрична і подекуди – надто зухвала. Тому що зрозуміла: писати щось «про себе» набагато складніше, ніж затулятися «ліричним героєм», котрий може говорити, думати й діяти як заманеться, а така спроба означає межувати з самогубством…
Тому що життя, як це не дивно, не зупинилося і пішло далі – і, можна навіть сказати, покотилося – у той бік і на той берег, про який я навіть гадки не мала.
Тому що точно знаю: те «переформулювання» віджило свій термін у тому вигляді, у якому існувало. Життя написало свої додатки, внесло купу коректив – часом таких дивовижних, що я знову і знову впевнююсь (і намагаюсь запевнити в цьому інших!), що дива існують. Варто лише вірити в них. Але вірити – по-справжньому, а не заради тимчасового перебування в юності з її романтичними настроями. А вірити «по-справжньому» – неабиякий подвиг, як на мене. Це означає, що ти ні в чому не зрадив себе й лишаєшся таким, яким прийшов у світ. Тому я залишила тут деякі «щоденникові» пасажі, котрі аж ніяк не можна «впустити необробленими» до художнього твору. Лишаю їх ще й тому, що всі ми, тією чи іншою мірою, є свідками часу. Але кожний – свого. «Мій час» був таким, яким я зупиняла його на сторінках різних нотатників. Можливо, комусь він здасться дивним, а проте для деяких моїх ровесників він був саме таким…
Кажуть, що люди мають змінюватися – з віком, з обставинами. Я в цьому зовсім не впевнена. Може змінюватись лише світ і час, а ти просто мусиш приймати ці зміни, залишаючись собою. У п’ятнадцяти-чи двадцятирічному віці, коли всі почуття були гострішими. І нема на що нарікати. Хоча часом дуже кортить.
Але нічого не можна почати «з другої спроби». Нічого, крім… книжки.
Скористаюся цієї нагодою.
Более 800 000 книг и аудиокниг! 📚
Получи 2 месяца Литрес Подписки в подарок и наслаждайся неограниченным чтением
ПОЛУЧИТЬ ПОДАРОКДанный текст является ознакомительным фрагментом.
Читайте также
«Етнографічні «українські» землі». Спроба визначити дефініцію
«Етнографічні «українські» землі». Спроба визначити дефініцію Цей термін гучно використовувався під час «національно-визвольних змагань» 1917—1921 рр. Але, попри широкий ужиток, жоден з дослідників так і не спромігся ані сформулювати суперечливу дефініцію, ані скласти
Генсекретаріат: третя спроба пологів
Генсекретаріат: третя спроба пологів На третій день пленарних засідань Ради, а саме 12 серпня, дійшли до головної справи – формування крайового уряду. З’ясувалося: сформувати його на партійній основі неможливо через гострі міжфракційні суперечки. Ухвалили «відкласти
Помощь друга
Помощь друга В июне 1967 года в решающий для судеб арабских народят час Советский Союз вместе с другими социалистическими странами сделал все возможное, чтобы остановить агрессию. Социалистические страны потребовали от Израиля немедленно прекратить военные действия и
ПАМЯТИ ДРУГА
ПАМЯТИ ДРУГА Гордость русского классического театра, один из когорты мастеров старой школы МХАТа, народный артист России Николай Васильевич Пеньков навсегда покинул сцену жизни. Скончался на 74-м году, после продолжительной болезни, 21 декабря 2009 года в 7 часов утра . Его
В АДРЕС ДРУГА
В АДРЕС ДРУГА 1Это дело не дошло до судебного разбирательства. Судья Курский, выслушав истицу Ольгу Ивановну Огневу, убедил ее взять обратно заявление о разводе.Впрочем, сама заявительница тоже не думала разводиться. Она любила мужа и лишь хотела публично доказать ему и
Памяти друга
Памяти друга Геннадий Животов 31 октября 2013 0 Культура На 74-м году жизни скончался московский художник Адольф Иванович Демко, который во многом был знаковой фигурой в художественной жизни российской столицы. Он родился в Сокольниках 7 мая 1940 года, накануне войны,
ПАМЯТИ ДРУГА
ПАМЯТИ ДРУГА В ночь с 13 на 14 февраля на 54-м году жизни безвременно скончался Михаил Валентинович Малютин, известный русский философ и политолог, давний друг и автор газеты "Завтра", участник защиты Дома Советов в "чёрном октябре" 1993 года, президент (координатор) Ассоциации
ПАМЯТИ ДРУГА
ПАМЯТИ ДРУГА Из жизни ушёл Игорь Иванович Драгушин, ему было всего сорок шесть лет. Основатель "Петрофлота", уникальной образовательной организации, воспроизводившей по старинным русским технологиям деревянные корабли, на которых взрослые и дети повторяли маршруты
ПАМЯТИ ДРУГА
ПАМЯТИ ДРУГА Жаль, очень жаль, что с нами нет уже Фуата Джабраиловича Новрузова. Всего шестьдесят четыре года прожил — громадьё планов, ум, соединенный с энергией. Человек, фантастически влюбленный в Россию и в Советский Союз. Мне кажется, он, как и его
ПАМЯТИ ДРУГА
ПАМЯТИ ДРУГА 18 марта 2002 9 0 12(435) Date: 19-03-2002 ПАМЯТИ ДРУГА В ночь с 14 на 15 марта не стало Владимира Васильевича РЫНДИНА. Сердце. Удивительно и разносторонне талантливый, щедрый душой человек, он был не просто главным редактором “Правды России” — он был истинной душой этой