8. Запоріжжя

Мене попустило щойно в нічному потязі. Ми вирушали з Києва до Запоріжжя. Про нього я знаю не так і багато: металургія, хімія, енергетика, комуністичні радянські традиції, розчарування, депресії — все те, чим завжди так радо послуговуються іноземні знавці, говорячи про безнадійну розділеність України на «проєвропейський Захід» і «проросійський Схід». Запоріжжя — це начебто він і є, «проросійський Схід» у цілком очевидній формі.

Тим часом ЄвроМайдан у Запоріжжі тривав, починаючи з найперших днів. Для мене було важливо знати про це. У незліченних інтерв’ю для західних медій я де міг повторював: це неправда, що люди повстали тільки в Києві й на Заході — у Харкові, Донецьку й Запоріжжі також. І навіть у Сімферополі. Так, їх там менше, але тим цінніша їхня відвага.

У Запоріжжі нас дуже чекали. Зала, де ми грали виставу, була страшенно холодна, неопалювана (місто енергетиків!), але вона реаґувала з особливим болісним очікуванням і внутрішнім жаром. Тобто Марк даремно хвилювався за здоров’я свого контрабаса. Після хвилини мовчання хтось у залі вигукнув «Слава Україні!», а всі відповіли. «Слава Запоріжжю», — подумав я.

Того ж вечора місцеві анархісти подарували мені книжку про Махна та його рух із надписом: «Брату Юрию от запорожских махновцев». Захотілося ще сильніше повірити у спільне майбутнє всіх вільних людей нашої вільної країни.

Насправді все було значно гірше. У нічному місті орудували озброєні банди напівкримінальних гопників, цих останніх виплодків режиму. Хтось усе ще віддавав їм накази й роздавав гроші. За вікнами нашої театральної зали починалася велика темрява з пострілами, цькуваннями, вламуваннями до помешкань і дуже незрозумілою перспективою. Нині, коли я пишу ці рядки, вона ще незрозуміліша.

І коли наступного дня ми їхали до Одеси, я вкотре переконався в тому, яка занедбана, пограбована, покинута й досі нікому не потрібна ця безмежна територія обабіч нашого шляху. Здавалося, ніби з усієї поверхні країни треба якнайбезжальніше зішкребти верхній шар завтовшки хоча б із півтора-два метри і щойно відтак, розрівнявши як слід новоутворене порожнє місце, розпочати невдячні роботи із закладання справжніх і правильних підвалин.

Дорогою холоднішало й сутеніло.