ІІІ

Дух Майдану ніякими засобами не можна передати. Картинки нагнітають жах і не передають головного — спорідненості душ у рішучому пориві до волі.

Дух Майдану світлий і миротворчий. Зовсім несподівано він засвітився релігійним сяйвом. Хто б повірив раніше, що тут, на Хрещатику, десятки тисяч зовсім різних людей будуть вголос молитися, як перші християни.

І свідки, і учасники великих подій не відчувають незримих сил, які діють над їхніми головами… Янукович втрачає позицію за позицією так, наче його вже нема, а фізично він ще є — і на дроті з Москвою!

Тарас Шевченко не чекає вшанувань. Він веде на Майдан своїх покликаних. Над «Небесною сотнею» чути його голос — тут панує його козацький дух і водночас його дух прощення.

Наша зоряна мить недовговічна. Слава Богу, що вона була.

Вшанування пам’яті героїв можливе тоді, коли залишилися живими герої такі ж самі. До неба піднесли «сотню» живі, які були співучасниками і які зрозуміли, що значить беззбройному йти проти вогнепальної зброї.

Той чинник особливо важливий. Зіткнення сотні автоматників проти такої ж сотні противника вимірюється військовими категоріями. А тут маємо справу з юним життям, принесеним в офіру на вівтар Батьківщини.

Потім настав особливий акт вшанування пам’яті хоробрим. Віддання честі. І море квітів на барикадах, де вони полягли.

Досі мені не доводилося бачити на своєму віку такого всенародного вшанування своїх героїв. Море квітів. Батьки з малими дітьми, молоді кияни і приїжджі несуть і несуть квіти в урочистій тиші.

І нестимуть. І молитва єднатиме живих і померлих.

Гімн «Ще не вмерла Україна» на Майдані зазвучав так, як ще ніколи не звучав. Кожне слово наповнилось вищим смислом і енергією віри.

Багато українців за кордоном жаліли, що не можуть покласти свої квіти «Небесній сотні». Особливо — ровесникам Незалежності України, полеглим за незалежність.

Звичайно, Росія відгородилася від місця своєї поразки глухою стіною брехливої пропаганди. Вона пустила в хід усі наявні засоби облуди, розтління і залякування. Вона не зупинилася перед загрозою міжнародної ізоляції і безсоромно виставила усю свою зброю.

Важко уявити, але в хід пущено і погрози атомної війни…

І все це від страху перед вітром свободи з України.

Те, що російський диктатор не визнає українського уряду, прикро. Але то легше зносити, зваживши, що він не визнає і українського народу, а також своїх міжнародних зобов’язань.

На своєму Майдані українці здобули історичну перемогу: вийшла нарешті на історичну арену під вигуки захоплення усього світу.

В ХХІ сторіччі історія позначена меркантильністю і скандалами, от тільки Український Майдан засвітився веселкою і укрився хмарами. Найважливішим відкриттям в Україні протягом трьох місяців Майдану було відкриття прихованих сил українського народу — моральних, духовних, людяних.

Достукатися до людяності в світі, де ключові поняття — це успіх, комфорт і еґоїстичне відчуження — то диво.

На Майдані люди зібралися для самозахисту, тобто захисту дітей від чужого світу пристосовництва (безпринципності, байдужості, безликості). Від еміґрації в пошуках легкості життя. Для самозахисту від стадної пасивності і самозневаги, що виявлялася у виборі сміховинних «представників народу». Захисту традиції, історії роду.

Людяність і приязнь дрімали серед іншого «непотребу» — віри, чести, гідности. Народ не мав свого обличчя. Маски пристосуванців ходять стадом. І тут раптом — заговорили своєю мовою душі, коли правда об’єднала, з’явилась хоробрість і безстрашність — «воля і гідність».

* * *

P.S. Крим не личить Росії. Вона перетворить його на Колиму. Для туристів тепер тхнутиме російським криміналом і скандалами, а в очах стоятиме картинка нацькованої юрби з її інфернальною піснею окупантів на чужій землі:

«Идет война народная, священная война

С фашистской силой темною, с проклятою ордой...»

Злочинів у світі багато і вони не змиваються. Колись вони сприймалися як успіх, а в пам’яті залишаються як злочини.

Нас підтримує вітер історії і той добрий дух Майдану, який може стати знаменням часу. Ми не знаємо, що накреслено на скрижалях долі, але зберігаємо спокій, щоб твердо дивитися вперед з молитвою на устах.

4/2014