ФБ-Щоденник громадянина художника

22 листопада 2013 р.

Люди, буду краток. Якщо хтось не зрозумів, зараз все по-взрослому. Харе триндіти. Збирайте свої мізки в кулаки і виходьте на Майдан. Є всі шанси подолати весь цей упирятник. Треба це зробити.

23 листопада 2013 р.

На Майдані мусора заходили свинею в натовп і забирали клейонки. Дві колони мусорів в повній бойовій готовності забрали дві клейонки. Бояться клейонок. Багато мусорів. Дуже. От хто справжній європеєць, що ходить на акції протесту, — мусор! Але атмосфера цілком та, що треба. Зустрів багато друзів і знайомих. У мене навіть склалось таке враження, що якщо я зі своїми друзями і знайомими засную альтернативну Україну, в ній цілком можна буде по-європейськи жити. Нормальне таке населення там буде. Яскраве. А цей весь заскорузлий упирятник десь буде існувати паралельно, тільки ми про нього не будемо нічого знати.

Гасла херові до болю. Одразу віє українським льохом з погнилою картоплею. Треба думати над гаслами.

Основна проблема України — це люди. Так, чернозем, жито і просо — то, конечно, чудово все, але ось з людьми напряг. Вони працелюбні і співають гарно, коли п’яні. І так зовні нічо. Але де вони?

Люди у нас пасивні, як поліетиленовий кульок у річці, що нагадує медузу. Треба людей.

24 листопада 2013 р.

Треба переформатовувати Майдан. Забрати звідти всі ці традиційні наші українські камланія і тужливі співи, бо це вже дістало. Папуаси зараз мають трохи почекати зі своїми бандурами і не створювати своєї споконвічної журби навколо. Забрати всю партійну символіку і прапори.

Забрати червоно-чорні прапори. Вони там недоречні абсолютно. Залишити тільки національні і євросоюзівські. Політиків і депутатів сільрад не підпускати. Випускати виступати професіоналів різних галузей, письменників, музикантів, філософів, бізнесменів, художників і просто активних людей, щоб було зрозуміло, що ми не ховаємо труну, як це може зараз видатись, а відстоюємо свої права. І не дати можливості все це перетворити в занудство і фарс.

26 листопада 2013 р.

Люди! Я вважаю, що треба повністю змінювати риторику цього Майдану. І обличчя. Там не треба культових українських га­сел-страшилок типу «Смерть ворогам» і таке інше. Хай їх волають старі сивочубі казаки в смушкових малахаях і спортивних штанях. Вчора таких бачили.

Там має бути молодь, студенти, бізнесмени, хіпстери, професіонали, креативний клас (хоча я не люблю цього терміну, але що поробиш). Для того шоб їх залучити, треба подивитись креатив Парижської революції 1968 року. Напрямок цього креативу. Там були сюр, абсурдизм, іронія, парадоксальність, жесть, якість та свіжість. Треба свіжість! Майдан треба зробити новим і модним. Щоб на нього приходили. Єдина проблема бунтів в Україні — во­ни зашкорублі, як мозоль на нозі у селянина з серця Великої підкови Черкащини. Що ніхто з адекватних молодих людей не хоче себе з цим пов’язувати. І правильно роблять. Биче обличчя завжди відлякує. Але у нас трохи інші обличчя.

Так що ми тут всі гуртом дещо вигадали і пропонуємо вам ро­бити ці гасла самотужки і підтягуватись до нас. Завтра гасла будуть такі:

Рівний хребет неактуальний в труні

Барана треба стригти. А не слухатись

Техно-мінімал проти шансону

Упирі мають бути в кінофільмах

Вор украде у нас все. Бо він вор.

Ми хочемо в майбутне, а не в минуле

Право на життя не просять — його забирають

Європа — це твоє право бунтувати

Я хочу ходити в зелених штанях, а не у ватнику

Ті хто не бунтують давно в могилі

ЄС — рейв. ТС — треш

В Європу без лєсоповала

В Європі зеки збирають мікросхеми

Шансон в андеграунд!

Можна любити, але зі зброєю

Знайте, на нарах завжди занози

Циліндр проти ушанкі

Акція — це реакція

Золотий унітаз завжди в лайні

В упирятник не ідем

Зараз треба створювати історію, а не її читати

В Луврі не стоять нари

Угода або накуй!

Президент моєї країни — ГОПНИК

Хай навіть гопнік стане єврогопніком

Ми — євроджені!

Жиган, кинь мусора!

Бий жлобів — рятуй надію!

Це бунт цивілізації проти варварства!

Гасла авторства, окрім мене, Павло Коробчук, Svitlana Pova­lyaeva і Andrij Bondar, Ivan Semesyuk.

30 листопада 2013 р.

Люди! Треба напевне розказати, що було насправді. Вчора відбувся натуральний пиздець. По-інакшому це не назвеш. Ще вдень було стрьомно. Навіть не так, як в перші дні. По-іншому стрьомно. Такої кількості провокаторів і мусоро-сбушників серед нас я не бачив з самого початку подій. Димові шашки і заходи тітушок для драк в натовп. Загонами по 20 рил. Наш маленький отряд художників, філософів і архітекторів стояв і дивився на все це. Але є одне але.

Вночі якось стало дуже вже мутно. Ми побачили, що стається звичайне українське диво. Все звертають. Зрозуміли, що Єгор Соболєв відсутній. І відсутні всі з організаторів. Щось він знав про те, що буде, як нам здалось. Було таке відчуття, що майдан зливають. Підійшов депутат Іллєнко, який хотів поговорити про мистецтво і за те, що я несправедливо критикую ВО «Свободу» і українських націоналістів (звісно, несправедливо, бо вони ж такі душки насправді). Діалог був і з приводу того, чому ми абсолютно по-різному мислимо майбутне країни. Я казав про те, що права риторика не можлива на Євромайдані і праворадикальні гасла не сумісні з євроінтеграцію. Хоча дискутували ми спокійно і ввічливо. Була палка дискусія. І він пішов. Але якось все неспокійно навколо було. Моя думка з приводу того, що навколо переодягнуті мусора, чомусь вкотре підтвердилась (я параноїк, визнаю). Передислокацію сил я помітив ще тоді.

З’ясувалось, що чомусь рулить депутат Андрій Шевченко (той, що не футбольор, а в окулярах). Він сказав нам, коли його витягли, взяли і конкретно спитали, що закінчується солярка, замінюють генератори і все буде прекрасно. Ура-ура, все просто замінимо і буде зашибісь. І ще повідомив, коли його різко спитав якийсь дядя, про плани на майбутне, що «звітуватись перед ним він не повинний». Чомусь. Його питали, чи буде він всю ніч? Сказав, що не буде. Що пійде раніше. Шось таке. Активізація беркуту була засвідчена бабулею, яка підійшла до нього, йому про це повідомила, і після чого він кудись стрімко побіг. Не знаю куди. Недоговоривши з нами.

І тоді, звичайно, вмикнулись інстинкти кота і канарейки в одному флаконі, що починають відчувати землетрус. Маленький культурологичний загін художників, філософів і архітекторів був виведений з-під обстрілу за к-ка хвилин до тотального піздєца. А атмосфера навколо була дуже спокійна, і всі нібито налаштовувались на продовження і ночівлю. Навіть буйних братів Галлахерів, що хотіли стояти до кінця, вдалось забрати. Вони б, безперечно, класно виглядали «на растяжках» у лікарні. Та і ми всі могли б посмоктувати супчик через трубочку не один місяць. І малювати один одному на гіпсах матюки. Тобто нам просто пощастило за декілька десятків хвилин вийти звідси, ще не усвідомлюючи і навіть не передбачаючи, ЩО там станеться. Вважаю це просто фартом. Ну а далі ви знаєте. Зайшов паровий каток беркуту і забив усе, що рухалось. Ламаючи голови, руки і ноги.

4 грудня 2013 р.

Розмонтовували наш проект на Кyiv contemporary art. Якось на це не хотілось зараз витрачати весь день, коли таке від­­бу­­ва­ється… Бо зараз зовсім не до цього. Але мусили. Я там, окрім всього, виставив частину своєї нової серії «Боги революції». З великими краплями крові, що виходять за межі поліптиха. Об­говорювали з камрадами, що вона виявилась абсолютно пророчою. Під усі події в країні потрапила саме ця серія.

Революція виявилась далеко не бархатною. Страшною. І кривавою. По-справжньому з шипами і вогнем.

Денис розповів, що спілкувався з делегацією американців, які були дуже заціка­влені експозицією і казали, що не очікували побачити щось таке у нас в країні. Казали, що за асоціаціями у них це корелюється зараз з виставкою мексиканського ре­­волю­ційного мистецтва в Нью-Йорку. Нам було ціка­во почути таке враження. Щось таке є.

19 грудня 2013 р.

Цікава і розумна людина Пьотр Павленский. І погляд на події цікавий. І відмінно зроблено саме інтерв’ю: www.artukraine.com.ua/a/petr-pavlenskiy-quotmaydan-torzhestvo-samoorganizacii-i-pobeda-nad-tiraniey-apparata-vlasti.

«Если говорить о неком идеале общества — анархо-коммуниз­ме, например, — он сейчас происходит на Майдане. Вот эти все субкультурные споры про доминирование правых или левых — полная фигня. Сама структура, в которой и бомжи, и рабочие, и студенты находятся вместе: все, кому нужна одежда или еда, могут взять её бесплатно, те, у кого есть возможность, несут еду и одежду для других. Те, у кого нет возможности что-то отдать, может стать волонтёром, сделать какую-то работу — это и есть общество в его идеальном состоянии самоорганизации. И для порядка не нужна никакая полиция. Нету никакого мародерства. На примере Майдана мы видим, что полиция существует не для безопасности граждан, полиция существует только для безопасности власти. Сейчас вещи начинают называться своими именами. Но это состояние не может быть перманентным, и при любом исходе будет новая структуризация».

23 грудня 2013 р.

www.theinsider.ua/art/khudozhnik-oleksa-mann-pro-yevromaidan-tse-persha-antizhlobska-revolyutsiya/

«Є неперебор­не бажання жити в системі цінностей, створених вільними людьми для вільних людей. Їй протистоїть система, створена рабами для рабів. Моя країна опинилась у ситуації, коли її силоміць тягнуть в абсолютно безперспективну і деструктивну пастку. Я людина, яка все життя ненавиділа політику і різноманітне політиканство, не хочу бути осторонь. Це перша антижлобська революція, спрямована на руйнацію системи, побудованої жлобами, де може вижити лише жлоб. Люди повстали проти жлобів і люди переможуть. Ця поляризація естетично довершена.

Мені як художникові, дослідникові й антропологу дуже цікаво спостерігати, як на очах формується новий тип людини. Такої кількості адекватних людей в одному місці я не бачив ніколи. Цей абсолютно сюрреалістичний стан мене ніяк не залишає.

Майдан — це самоврядування вільних людей, яке ефективно діє як в інтелектуальному полі, так і в абсолютно побутовому. І це має поширитися на всю країну.

Зараз запаралелено три різні процеси, які відбуваються абсолютно реактивними темпами: 1) Створення ВІЛЬНОГО індиві­дуаліста-громадянина. Достойного та міцного європейця, який утворює продуктивну спільноту. З правом меча і можливістю індивідуального маневру та структурних дій і самоврядування задля вирішення стратегічних питань. 2) Боротьба за НЕЗАЛЕЖНІСТЬ країни».

26 cічня 2014 р.

Хотів би сказати про гасло «Слава Україні!». За останні дні во­но повністью змінило для мене своє значення. І набуло нового сенсу. Коли в диму від покришок і в клубах фіолетового газу, де не видно майже ніхера, наближається нова сотня на допомогу і з цього апокаліпсису лунає «Слава Україні!», а у відповідь тисячі голосів кричать «Героям Слава!», зрозуміло, що парадигма гасла змінилась. Зрозуміло, що ідуть свої берсеркери. Стрімко ідуть на допомогу.

Це бойовий клич воїнів. Бойовий клич нескореного і сконцентрованого народу, від якого у мусорів трясуться ноги. Воно дійсно звучить страшно. Войовничо і переконливо. Це не ледве чутне привітання у вуса підковою Тараса Устимовича у брилі з Орестом Юхимовичем у смушковій шапці, з товариства «Просвіта», біля куща червоної калини, в день народження Кобзаря. Ніхуя. Це закінчилось. Закінчились зелені лани, вишневі садки і вірші про конюшину. Іде люта війна. Це гасло обурених громадян, що воюють пліч-о-пліч проти армії скотів. Воюють селяни, фермери, письменники, художники, менеджери, програмісти, ультраси і лікарі. Всі встали на диби. Поруч з повністю знедоленими людьми, яким немає чого втрачати, у яких забрали все, стоять чуваки з трьома вищими освітами, які вільно размовляють на п’ятьох мовах, мають свої бізнеси і серйозні контори. Це колосальне різноманіття рельєфних людських характерів. Поруч з українцем в строю, закритому саморобними щитами, стоїть росіянин, єврей, вірменин, татарин і білорус. І це «Слава Україні!» Воюють всі: праві, ліві, центристи, марксисти, ліберали і трансгуманісти.

Коли лунає «Слава Україні», вони розуміють, про що йдеться. Це концентрація. І це не квола пацифістська гойдалка, а агресивний войовничий клич людей, які йдуть в атаку. В небезпечну атаку, де тебе можуть вбити. Вони ідуть валитись за своє майбутне у вільній країні, і вони будуть рвати цих скотів зубами і розкидувати це гівно. Бо його треба знищити. Що ця так звана влада і це мусорське гівно може протиставити цьому гаслу? Ніфіга. Побрязкати своїми щитами, щоб цього не чути? Та все одно чути. Думаю, їм лячно. Хто не чув, не зрозуміє

27 січня 2014 р.

За останні дні спілкувався з французьким, німецьким, голландським і двома датськими журналістами (данці з різних видань) про свої художні справи. Брали у мене інтерв’ю. Звісно, що мова заходить про Майдан і погляд на події в країні очима художника. Зробив невтішний висновок, який зробили і багато моїх друзів, що мають постійне спілкування з іноземцями. Половина з журналістів взагалі не розуміють, що відбуваеться. Кумедна думка про те, що тут «футбольні фанати б’ються з поліцією», це ще не найцікавіше, що я почув.

І вони є рупором і транслятором подій на Захід. Ці тепличні ховрашки, ще постійно турбуються за те, що тут нацисти грають основну роль і чому так мало лівих в охороні Майдану. Коли їм починаєш пояснювати ситуацію і розповідати — про що йдеться, про вимоги, про те, що Майдан це зріз соціуму, хто такі праві і де ліві, як Майдан постійно намагаються замазати в фашистську історію ворожою пропагандою, що тут представлені всі, хто тільки існує в країні, про те, що поруч виборюють право на свободу всі національності, ідеологічні табори і світоглядні концепції, вони — настільки щиро дивуються, що невідомо як вони потрапляють на літак додому.

Плюс всі вони під впливом потужної пропагандистської машини східного сусіда, висновків робити з переглянутого не в стані, бо думають, що там незалежна аналітика і журналістика. А хулі тут такого? У них же вдома незалежна, так чому там мають бути медіа підконтрольні владі? Там же теж демократія по назві. Тобто таке. Приходиться розказувати все з початку до кінця.

А так спокійні, ситі, усміхнені рєбята, що навіть не підозрюють, що в центрі Європи режим діє заодно з бандитами, що тероризують населення і вбивають протестувальників вогнепальною зброєю, забивають їх до смерті, викрадають, піддають нелюдським тортурам і вивозять до лісу. Закони не діють. Такого просто не може бути, читаю я в їх чесних очах. Це ж не Сомалі або Нікарагуа? Це ж тут поруч. Зовсім недалеко від Берліна або Копенгагена. Особливо мене вразив датський товаріщ, що сам отримав від беркута палкою по голові: у нього намагались вирвати телефон, на який він знімав події, але він так ніфіга і не второпав.

28 січня 2014 р.

Щось мені починає здаватись, в контексті всіх подій, що ми рано проект «Жлоб-арт» закрили. Бо тут такий жлоб-арт на вулицях повипускали за 200 гривень і такі типажі режиму повилазили, що матеріалу ще на десять виставок і томів назбирається. І хай мені ще хтось із задротів попиздить, що то тема вже в минулому і неактуальна. Тут вся країна — як величезна палаюча виставка жлоб-арту.

3 лютого 2014 р.

На запитання «А який план далі?», хотів би натякнути на один суб’єктивний фактор. Швидше на таке собі спостереження за менталітетом та антропологією. Іноді я думаю, що те, що у нас немає геть ніякого конкретного, прописаного по пунктах плану — це наша переможна зброя.

Ось постійно кажуть, план Путіна-Хуютіна або план Мед­вед­чука-Клюєва і таке інше. І шо? Всі ці плани накриваються глухим мідним тазом, натикаючись на одну невраховану цими хитровиєбаними планерами річ під назвою «людський фактор». Так, саме він розруйнував всі складні багатоходові комбінаціі.

Бо як відбувається насправді? Якийсь дядя Вася отримав кийком по голові, через те, що забув ключі вдома або провтикав ос­танню маршрутку, обурився, взяв шмат бруківки і жбурнув у мусора, який промазав з рушниці по мітингувальнику і потрапив у спину свому ж упирю. І понеслось. Спалили к-ка вулиць і маленький автопарк. Я, звісно, спрощую, але про план тут вже не йдеться. Бо розіграли вже геть зовсім інший сценарій. На який ніхто і не розраховував. Бо пострадянський менталітет — така дивна штука, що коли лампочку вп’ятьох вкручують, де, як відомо, один тримається за неї, а четверо крутять табуретку, то краще вже не мати ніяких конкретних планів, ніж такий. І з цими ввідними можна перемогти будь-який злочинний режим. (Згадаєте ще згодом мої слова).

В цьому є запорука успіху. Бо коли є план — про нього можна дізнатись і підготувати проти западло. Або, з іншого боку, хтось щось провтикає, запізниться на потяг, забуде вимкнути вчасно світло, забухає, проспить або загубить той папірець, де розписаний план. Знаю я, як ті плани у нас виконуються. А коли його немає, то це — настільки переможно і непередбачувано, нібито революцією керує сам шестирукий Бог Революції, що в кожній руці має по шаблі і ще на шиї ожерельє з черепів висить.

22 лютого 2014 р.

Українці вихаркнули з себе совок. Саме зараз. Боляче. З кров’ю. Але це зроблено.

2 березня 2014 р.

Ми зараз переживаємо великий історичний момент, коли фактично нашими руками буде повністю зламаний одночасно і ментальний совок, і залишки російської імперії. Турбує ціна питання. Але подія дійсно історична і глобальна. Наше завдання — зрозуміти, що ми знаходимося саме в епіцентрі історичного циклону і поводити себе зважено і без паніки. Вир суворих подій і людських вчинків знесе все це лайно на своєму шляху. Кожен внесе зараз свою лепту.

7 березня 2014 р.

Мы должны понять и осознать, что на наших глазах произошло одно из самых массовых убийств мирных людей в Европе, за последние полстолетия.

Для того, чтобы сбросить дегенеративного урку-клептомана — это колоссальные жертвы. Перед своим лихорадочным и пошлейшим побегом из страны, эта падаль умудрилась потянуть за собой горы трупов. Счет смертей исчисляется на сотни. Только официально — это сотня. Пока. Но сколько трупов было вывезено и сожжено ментами? Сколько раненых сгорело во время штурма Дома профсоюзов? Сколько было забито насмерть палками беркута и титушек? Сколько пропало без вести после боев, сколько было похищено за время противостояния, сколько еще не нашли? Не будем себе лгать — они давно мертвы. Скольких убили переодетые мусора и титушки, которым выдали огнестрел и разрешили убивать? Это сотни людей.

Погибли лучшие люди страны, самые отчаянные и бесстраш­ные, которые не побоялись выйти за нашу и вашу свободу, под пули снайперов, под кинжальный огонь из автоматов спецподразделений, беркута и ментов, под БТРы и боевые гранаты. Тысячи раненых лежат по больницам и каждый день кто-нибудь умирает. Раны несовместимы с жизнью.

Меня интересует один вопрос. Осознает ли общество, что ты­сячи людей получили посттравматический синдром, и это будет проявляться — чем дальше, тем более явно. У каждого участника событий кто-нибудь из друзей, родственников, знакомых — погиб, ранен, контужен. Многие видели это вживую, были под пулями на передовой. Многие попадали в передряги, которые явно не стабилизируют психику. Когда у тебя на глазах убивают людей, мало кто к этому бывает готов. К такому не всегда готовы даже профессиональные военные, у которых бодро едет крыша, не то что мирные граждане. Меня самого не покидает мысль, что я чудом жив, чудом живы мои близкие и друзья. Хотя есть раненые. В голове время от времени возникает мираж того, что наша группа из трех человек отошла на несколько метров с того места, где через минуту убили двух людей. Сатанинская рулетка сработала таким образом. В общем, никто к этому не готов, сколько не выделывайся и не показывай свой железный характер.

Снимая возле сгоревших автобусов на Институтской фильм про протестное искусство на Майдане и про все события, я и коллеги из нашей группы наблюдали крепкого парня, который в одной абсолютно белой футболке, несмотря на холод, залез на простреленный автобус, лег на крышу спиной, спустился, измазал лицо и футболку сажей и пошел дальше по местам боев. Он пережил и видел ад. Видел смерти. Именно там очень многих убили. Ни к какому психологу идти он не собирается. Просто не хочет и не верит, что поможет. Таких людей сотни, если не тысячи. Я их наблюдаю. Почитайте не поленитесь, что такое посттравматический синдром, как он развивается и каковы его последствия.

Также есть очень большая группа людей, которая понюхала пороху, участвовала в боях, многие имеют ранения, и они реально воевали. Воевали у себя дома, в своем городе, с превосходящим по силе вооруженным противником, чувствующим свою силу и безнаказанность. Воевали подручными средствами, но смело и как следует. Они почувствовали этот гигантский выброс адреналина, заменить который в мирное время будет нелегко. И они разочарованы тем, что сейчас происходит. Когда эти плеши в временном правительстве ведут себя, как предатели интересов страны. А ребята, понюхавшее пороху, уже очень непростые люди. И так это все не оставят. Это я так, намекаю только. Потому что сейчас не про это.

Я о том, что мы пережили войну. Натуральную войну. Бойню. Войну власти со своими гражданами. Для меня это даже серийное убийство граждан властью. Фактически люди воевали с маньяками, думающими, что им все сойдет с рук. И это нужно признать и действовать соответственно с этими вводными. И понимать, и работать с людьми, исходя из этого. И это еще только начало, насколько я понимаю.