1. Передісторія

Життя мандрівних акторів навіть у мирні часи сповнене викликів та небезпек. Як на мене, цілком непогана для початку фраза.

Ще наприкінці жовтня ми з’їхались у Франику всією творчою групою «Альберта». Колись, не дуже давно, але й не так, щоб недавно, я натрапив на історію про чоловіка, якого звали Альберт Вироземський і якого привселюдно спалили у Львові 1641 року. Історія містилась у кількох реченнях, тож я вирішив дофантазувати її настільки, щоб вийшло оповідання. Я відразу ж написав його.

Альберта Вироземського було живцем спалено за те, що він «здійснив найганебніший людський вчинок за всю історію міста» — продався нечистому. Відбуваючи покарання в підземному карцері монастиря бернардинів, він власною кров’ю розписав­­ся на стіні (паперу-бо під рукою не було) в тому, що згоден відда­ти душу пеклові. От про це і йдеться в оповіданні, але не тільки про це.

Через кілька років за «Альберта» взялася невеличка група ду­же талановитих людей: Оля, Уляна, Анатолій, Марк. Ні, це не бу­ла випадковість. Оля першою прочитала його так, що зуміла по­­бачити в ньому місце для Уляниних голосу, пластики й мімі­ки, чорно-білої графіки Анатолія, Маркового контрабаса.

І місце, і простір.

Таким чином у нас почав народжуватися — іноді в муках, іно­ді напрочуд легко — театрально-літературно-музично-мульти­медійний перформенс «Альберт, або Найвища форма страти». Ми показали його на трьох різних фестивалях, у трьох цілком відмінних ситуаціях.

На фестивалі «АртПоле» в Унежі ми грали серед липневої но­чі, під зірками, в супроводі злого, ніби хрускіт переламуваних кісток, тріскотіння хмизу у справжньому живому багатті.

На фестивалі «Meridian Czernowitz» ми грали в заповненому до останнього місця театрі імені Шіллер-Кобилянської — такому ґламурному, що вдень, поки ми репетирували, в нього одна за одною запливали попозувати для весільної фотосесії молоді пари.

На фестивалі «ГогольФест» ми грали у київській промзоні, в будівлі, нині званій кінозалом, крізь дірявий дах на нас і сцену моросив дощ і сипалось осіннє листя, мовчу про появу двох живих голубів, чорного й білого.

Так-от — наприкінці жовтня ми впродовж кількох днів допрацьовували і змінювали свою виставу, збагативши її новими епізодами та ліричними відступами. Усе це робилося з огляду на майбутнє турне. Ми домовилися, що воно відбудеться у другій половині лютого. Можливо, в семи містах, а можливо, і в дев’яти, на Заході, Сході, Півдні та, ясна річ, у столиці.

Тоді, наприкінці жовтня, ніхто з нас не здогадувався, що в Україні невдовзі почнуться масові протести. (Ні, щиро кажучи, я їх, масових протестів, з нетерпінням чекав уже кілька років, але відкладав у своїх сподіваннях десь аж на 2017-й).

Тим більше ми не могли передбачити, що саме у другій половині лютого ЄвроМайдан досягне кривавої кульмінації.