Христос-інтелектуал
Христос-інтелектуал
В Івано-Франківську два десятиліття тому інтелектуали дістали можливість бути при владі. Їм тоді здавалося, що вони отримали нарешті владу, але. Але їх розвели. В 90-му році в нас були вибори до Верховної і місцевої рад. У трьох областях Галичини вперше перемогли не комуністи, а Народний Рух. Тоді вся опозиція була зосереджена якраз на цьому одному бренді. У Франківській області він формував склад обласної ради. А я — в Москві на Вищих літературних курсах, від того, що чую по телефону, в мене волосся дибом стає. Що я чую? Що головою обласної ради став мій друг, художник-вітражист і перекладач Бруно Шульца — Микола Яковина. Справді людина витонченої культури, рафінований інтелігент. На 33-му році життя він стає головою обласної ради. Тобто матиме справу з колгоспами, з усім цим гноєм на полях.
І він приймає це. У нього нема вибору, бо він — голова крайової організації Народного Руху. Ось тепер неси відповідальність за свою активність і йди працювати в цей білий будинок, у кабінет, де сама атмосфера вже насичена жахом минулого.
Але тим часом я повертаюся до Франківська з думкою: ось, я живу в Країні своєї мрії. Поруч нас якась-там Чехія, в якій Гавел президент, а в мене — маленька своя Чехія, Івано-Франківська область, де мій друг — президент, голова обласної ради. Відбувається щось дивне: на нашій площі продають його фотографії, фани у вишиванках приїжджають із мало не Верховинського району, купують світлини новоявленого месії. От я бачу це і думаю, що відбувається щось недобре, це якийсь несмак, але, може, так воно і має бути. Бо ж насправді вони мають за авторитета того, про якого тільки мріяти можна було, щоб він став усім авторитетом. І всі підуть за кожним його словом, за кожним кроком. Слова його і кроки розважливі, він не харизматичний ідіот, який із запальними промовами виступає... Він просто мудра і надзвичайно освічена людина. Ну і що ви думаєте? Минає кілька місяців, і ця хвиля ейфорії йде на спад, починаються розмови, плітки, які потім не були нічим підтверджені: «А він уже на народні гроші будує особняк! А він уже їздить на такій машині? А... він уже запустив руки в...» Потім йому вже нічого іншого не залишалося, як прийняти запрошення працювати заступником міністра культури, коли Дзюба став міністром. Яковина змушений був залишити цей регіон, свій край, де не міг більше працювати. Уже було й так, що в якому товаристві не згадаєш його прізвище, одразу починають: «А... цей злодій!»
Знов-таки, історія Христа. Християнство заточене під нас. Тут живуть насправді невіруючі люди. Хоч українське суспільство на 99% переконане, що вірить.