Інтонації і конотації

Я не можу вживати слова «добре» чи «погано», бо це — оцінкові судження.

Те, що мене і вас особисто не зачепило, може бути поганим лише теоретично. Не можу я з особистих мотивів ненавидіти Чингізхана, Наполеона чи Гітлера, бо ніколи їх не бачив. А всі ідеологічні емоції — результат навіювань.

З плином часу покоління втрачає суб’єктивне ставлення до історичних персонажів, і зникає весь щирий драматизм — заступається мавпуванням. До Наполеона було захоплення Францією, у тому числі з боку Росії, потім ненависть, потім знову така любов, що довелося захищати російську мову від галоманів, бо все дворянство відмовлялося плекати «кухаркин язик». Після війни 1812 року французькі солдати, тікаючи, жебрали у селян і подарували російській мові слово «шаромижнік», тобто шер амі, що означає «любий друже». Хороші слова, як божества старих вірувань, ставали лайливими, лайливі — хорошими.

Маю підозру, що й слово «жлоб» колись було не настільки образливе, як сьогодні. Це оцінкове слово, тому воно навряд чи має багато шансів комусь подобатися. Так само є ж якісь конотації і в слова «хуй», чи воно китайське, уйгурське чи татарське за походженням... Якими емоційно-експресивними конотаціями й інтонаціями мовець слово наділить, таким воно й буде.

Образити людину словом нескладно. Але треба враховувати, що ображаємо ми тих, кого підсвідомо вважаємо своїми проекціями. Образа — мазохістичний чин. На рівні свідомому думаємо, що ображаємо іншого. Однак, оскільки ми емоційно можемо наповнити цю образу лише тим, що є в нас самих, — ми звертаємося насправді до своєї темної частини.

Якби вам жлоб урятував життя, то як би ви до нього після цього ставилися? Звісно, тоді б ви його жлобом не називали... Чи назвали б? От тут і починається когнітивний дисонанс (Сміється. — Упоряд.).