Ненормальні

Ненормальні

Мене в житті цікавив зовсім інший тип людей, умовно кажучи, ненормальних. Потяг і невимовна цікавість до людей особливих, творчих, талановитих у мене сформувалися ще в ранньому дитинстві.

Я народився в невеличкому містечку Ромнах, що в Сумській області, потім, коли мав два роки, моя сім’я переїхала до Чернігова, де ми мешкали, поки мені не виповнилося чотирнадцять. Там ходив до школи, проте закінчив її вже в Києві, а мої близькі приятелі зосталися в Чернігові, де багато хто з них живе і сьогодні. Враження від життя у тому місті в мене залишилися якнайкращі, бо це був своєрідний зелений рай дитинства. Але ці приємні відчуття таїли в собі якийсь незрозумілий осад, бо мені в дитинстві здавалося, що я не зовсім нормальний. Такі думки виникають, коли твої однолітки мають свої інтереси, а твої з їхніми не зовсім збігаються. У більшості хлопців знаходяться спільні теми для розмов і причини разом провести час, а ти якийсь не такий, як вони. Тобто ти частіше буваєш вдома, щось читаєш і малюєш, замість того, щоб зайвий раз піти на прогулянку з ровесниками. Я був іншим, мене не вабили пошуки пригод, сенс яких я не зовсім розумів, вуличні бійки чи бажання стати королем двору. Я навіть в дитячий садок майже не ходив, бо дуже нудився там. І з часом у мене склалося своє особливе коло зацікавлень, багатьох з яких ніколи не було в хлопців, які вчилися зі мною в школі чи жили по сусідству.

Мій батько працював головним інженером тресту «Чернігівcільбуд», будував різні об’єкти на Чернігівщині і в 1962-му році, коли ми приїхали в це місто жити, почав будувати ще й Будинок творчості художників у селищі Седнів. Батько обожнював малярство і любов до цього мистецтва прищепив мені. Коли я ще не ходив до школи, він часто брав мене з собою, виїжджаючи у справах. У Седневі я бачив усіляких цікавих дядечків і тіточок з етюдниками, які іноді під час роботи навіть розмовляли та жартували з такою малечею, як я, і, як потім з’ясувалося, були Глущенком, Захаровим, Яблонською...

Не можна відкидати той важливий факт, що від оточення багато чого залежить, зокрема і те, як сформується твій світогляд і навіть як складеться життя. Наприклад, мої батьки товаришували з сім’єю знаменитого в радянські часи тенора, народного артиста СРСР, Миколи Ворвулєва, і я після його передчасної смерті подружився із синами цього незвичайного чоловіка. Микола — молодший і Володимир відкрили для мене цілий світ опери, я побував за лаштунками оперного театру і зрозумів, що це щось дуже близьке моєму світовідчуттю. Коли вже вступив до Київського художнього інституту, то радів передусім оточенню, бо там було більше отих привабливих для мене ненормальних, наші зацікавлення збігалися. Так поступово й іноді навпомацки йшов я до свого середовища, і мені справді поталанило потрапити туди, куди прагнув, — до товариства творчо обдарованих людей. Згодом я зрозумів, що кожна талановита особистість сприймається серед широкого загалу по-своєму ненормальною передусім тому, що помітно відрізняється від інших людей.