Антижлобство. Інтелігенти духу
Антижлобство. Інтелігенти духу
Треба українізувати фонетику, казати: не жлоб, а жліб. Бо це наш питомий провісник нової людини, який зможе продовжити цивілізацію з меншими витратами на різні побічні аберації. Пити лише те питво, яке легко можна продукувати мільярдами декалітрів, їсти лише ГМОняну їжу, яку можна виробляти з великих гмоняних врожаїв. Й дивує, що дехто такому добробутові активно опирається. Гмоняну й гімняну — а чого? Он же собаки їдять людське гімно й ніяка кастрація їх не бере. Слава Богу, людство почало пити сциклини, бо з них є цілюща уринотерапія, то логічно виникає: гімно ще цілющіше.
Антижлібство ж цього, бач, не бажає — тонкий прошарок отих природжених інтелігентів духу. Бо є ще інтелігенти навчені, на яких навчають вищі навчальні заклади. А є інтелігенти вроджені, навіть звичайні сільські люди, які наділені тонкими відчуваннями.
Україна зганьбилася на весь світ тим, що велика художниця Марія Приймаченко не має належної художньої освіти. Звісно, якби її хорошенько поповчили у виші — дідька б лисого вона малювала. Шевченко — кріпак і раб, який дозволив собі говорити те, чого навчені уми не наважувалися. Ці генії нічим не детерміновані, вони з’явилися там, де вже ніщо, здавалося, не могло й цвірінькнути. Високолобі письменники з трьома освітами не стали в нас найбільшими. От і Ніна Матвієнко: чи має вона вищу музичну освіту? Та такої, слава Богу, вищої з народного співу в нас узагалі нема. Тому найбільша наша співачка — сільська людина, яка виспівує ноти, не чисті, як належить по науці, але з якою кількістю складних обертонів. Тобто ця вроджена інтелігенція продовжує тут плодитися, незважаючи на витрачені колосальні зусилля, щоби такого не траплялося. Індивідуалісти, бач, самоплідні.
Їм не до вподоби гуртування. От взяти, наприклад, всезагальний наш економічно-вигідний переповнений громадський транспорт, де нема де стати, хіба комусь на ногу. Хтось комусь наступає на ногу, і на запитання: «Люди, ну хіба ж так можна?», чує у відповідь: «A-а, ти інтелігент?! То їздяй на таксі!». Пасажири обурюються: «Та шо ви, я такий же жліб, як ви всі...»
Людина, якщо вона походить від мавпи, не може їздити в іншому транспорті, тільки в комунальному. А не так, як ті люди, що є керманичами й пересуваються столицею в лімузинах з клімат-контролем та іншими коштовними опціями. І це справедливо. Бо інакше хто вкаже істинний шлях цьому тролейбусу, дасть дороговказ згуртованому народу? А щоб був порядок і на переповнених зупинках, вони час-від-часу дають лад, наїжджаючи на них з високою швидкістю — нічого товктися там, треба сідати швидше у «скотовозки».