Боги жлобів

Боги жлобів

Опора на Бога завжди є міцнішою, ніж опора на рефлекси, емпіричні узагальнення і таке інше.

Жлоби — невіруючі люди. Вони про себе можуть думати все, що завгодно. Побожна людина насправді починає розглядати своє життя як одне велике завдання. Як призначення. Тому в цієї людини в житті буде одна велика перемога і одна велика поразка. А той, хто в Бога не вірить, житиме сьогоденням. Віра в Бога одразу людину піднімає над побутом, над рутиною, над цим дрібним розрізненням дрібних речей. Вихід на всеохопне розрізнення Світла і Темряви — це вже не психологія жлоба.

При владі завжди жлоби певної «владної модифікації». Усюди. Не лише у нас. Тому що існує дуже простий закон: влада гармонійна в плані того, хто владарює — над ким владарює. Як тільки маса відчує, що нею правлять люди, які спираються на інші принципи, ніж вона сама, то зненавидить цю владу і знищить її. Тому практично ніде немає теократії.

Від прадавніх часів не шаман правив племенем, а вождь. Військовий. Нормальний сильний жлобина, який міг кожному дати в зуби. Найкраще володів мечем або ще чимось фронтально смертоносним. А з шаманом люди просто мали добрі стосунки. За шаманом вони б не пішли вмирати.

Плем’я піде за тим, кого воно розуміє. Авторитет шамана базований на тому, що ніхто не розуміє, що він робить. Люди почали б сумніватися: ми ж не знаємо, хто він і що робить. Шаман, жрець, священик і т. д. встановлюють зв’язок із вищими силами. А оскільки ці вищі сили живуть не за законами добра і зла, виходить, що буття виходить за межі зрозумілого, за межі добра і зла.