Віра і жлобство
Віра і жлобство
Цього літа був створений Єврейський Європейський парламент, а потім відбувся Всесвітній з’їзд раввинів у США — відкрито, на 90-тисячному стадіоні, по ящику показували це потрясне видовище, коли зібралося стільки місцевих богослужителів (ось істинна демократія, не те що в нас попи на собор надсилають лише представників вищого духовенства, а до стадіонів ще й досі не додумались). Це абсолютно справедливо і масово роблять. А для чого? Всезагальні такі збори надихнуть цей загал до нових концепцій на благо людства. Адже попередні глобальні тези — християнство і комунізм — поволі занепадають, а людство вимагає чогось нового. Не запропонуєш же їм юдаїзм — бо він для богообраного народу. Тепер усі можуть зрозуміти, що є божий народ і є небожий народ. Перший походить од Бога, а останній походить від мавп. Для того, щоби глобалізація тривала, потрібно щоби хтось керував небожим народом, вів його впевнено до істини, добробуту, матеріального покращення життя — якась сила мусить ці процеси спрямовувати. Й тут треба божому народові поспішати зі своєю новою глобалістичною вигадкою, щоб не було запізно (див. фінальний розділ).
І що важливо, треба зробити так, аби не дати людині відірватися від цього глобалістичного світогляду і мислити по-іншому, не бути зверхньою розумною істотою, яка слухає класичну музику.
Була в мене одна знайома — страшенно богомільна жінка, яка поклонялася оцьому нашому Богові азійського походження. І раптом я їй привіз Біблію в українському перекладі, а вона знала Святе Письмо за попередніми церковнослов’янськими текстами.
Колись для того, щоб навернуть південно-східне слов’янство до глобалізації, наші справедливі тодішні варязькі керівники знищили 13 алфавітів і місцеві всі писемності. Винайшли закон: за бересту з місцевим написом — смертна кара. І тому запросили варяги-окупанти моравських німців Кирила і Мефодія, аби вони створили нову писемність, так звану церковнослов’янську. В Херсонесі їм трапився один чоловік з Русі, який дав почитати Біблію, вже перекладену по-руському. Це їх так потрясло, що вони взяли у свій алфавіт такі літери, як ж, ч і щ, ю, я. Але. Для того, щоб запровадити християнство, була потрібна інша грамота.
Отож, моя знайома взяла до рук Біблію, яку знищили ще за часів Кирила і Мефодія і яку свого часу перекладав Пантелеймон Куліш, а ще Пулюй і навіть Нечуй-Левицький. І ця жінка прочитала нарешті ту книжку зрозумілою їй мовою, прийшла до мене та — лясь! — книжкою об стіл: «То що, виходить, Христос був євреєм!?» їй — 70 років, вона все життя вірила, що знає істину. Аж раптом її світ вірувань зруйнувався. Як їй тепер далі жити, за якими тепер принципами? Місцевими? Так їх уже тисячу років нема. Отак «мєстніческая» ідея одібрала в жінки сенс життя. Під яку глобалістичну віру їй, нещасній жінці, тепер піддатися?