Художники-жлобісти у світовій практиці

Художники-жлобісти у світовій практиці

Один із найдорожчих художників ХХ-го сторіччя Френсіс Бекон усе життя був крайнім марґіналом і вів відповідний спосіб життя, велику частину якого проводив у лондонських пабах сумнівної репутації, де збиралися наркомани, злочинці, ґеї, повії... Середовище, яке сноби звуть жлобським, живило його творчість. Зараз роботи Бекона коштують мільйони, а імена тих, хто називав його творчість «жлобством», навряд чи згадають.

Перша автобіографічна книга Едуарда Лімонова «Це я — Едічка» уся просякнута «жлобством», яке я називаю любов’ю до життя, хоча рафіновані естети відвертатимуть від неї свої обличчя...

Творчість Баскії і ще плеяди художників афроамериканського і пуерто-ріканського походження, яких «породив» Енді Ворхол, — найяскравіше підтвердження перемоги «жлобства» над рафінованим культурним середовищем.

Таких прикладів дуже багато, від неандертальців до Ван Ґоґа. Не кажучи вже про знов-таки мистецтво ХХ-го сторіччя.