Жлобство, аж до втрати свідомості
Жлобство, аж до втрати свідомості
Це унікальне видання можна назвати експериментом.
З огляду на те, що в основі творчого процесу живе сліпий метод. Та в цьому дослідженні все виявилося набагато цікавішим: бо не лише учасники, а й самі експериментатори впродовж усієї роботи над проектом не підозрювали про ті важливі дражливі речі, які впливали і впливатимуть на його результати. Уявіть собі, пані і панове, ви маєте справу із подвійним сліпим експериментом.
Хоч від початку ми розуміли, що сама тема жлобів і жлобства є настільки ж приємною, як міазми з вигрібної ями. Та за своєю суттю це якраз ті природні й нестерпно їдкі випари людської комунікації, які отруюють свідомість і життя — кожного. Жлобство — настільки «низький» жанр, що без метафор і чорного гумору тут не обійтися. Й обговорення такого феномену — парадоксальне завдання, навіть абсурдне на перший погляд, у цій проблемі, нам здавалося, взагалі відсутнє рішення на рівні логічного мислення...
Хтозна, може, варто шукати відповіді на питання, хто такий жлоб, як і хто така людина, в стані зміненої свідомості? Чим це питання не коан? Побутова логіка тут безпорадна, а раптом допоможе дзен? Не можна в настільки тонкій метафізичній дилемі покладатися на премудрості Карла Маркса і його емоційно недорозвиненого адепта Леніна, які переконували мільйони світлих голів, що буття породжує свідомість. По-перше, буття — річ тонка й невловима, яку людським розумом неймовірно важко осягнути. По-друге, ми надто мало знаємо про те, що таке людська свідомість, і майже нічого не розуміємо в свідомості ближнього жлоба. Мабуть, про свідомість можна дізнатися відчутно більше, коли втратити її. А потім, після повернення до реальності, писати про цю ж свідомість (що я і роблю) і про те, що без неї буття — це тільки біль, страшний настільки, що здоровий глузд безсилий його пояснити.
Якщо ж досвід втрати свідомості збільшити до масштабу (У) країни, то це і є той стан, у якому остання зараз перебуває.
Але повернімося до наших жлобів. Усе почалося зі слова, і був ним — жлоб. Нам здавалося, що ми знаємо, про що йдеться.
Ми шукали спосіб, аби якомога точніше описати його, жлоба, дослідити, виміряти, простежити причинно-наслідкові зв’язки його походження й призначення, здійснити прогноз щодо появи його нових значень і проявів... Хоча ми науковцями не є і не бачимо соціальну реальність з усіма її репрезентативними вибірками, похибками, опитувальниками, обчислюваннями середньостатистичних людей абощо. Жодних упереджень і апперцепцій у сприйнятті жлоба, жлобства і жлобізму ми не відчували й тому не фіксували своїх же «комплексів» на тлі феномену, який намагалися пояснити з допомогою видатних сучасних митців, культурологів і тих людей, які можуть мислити про складні чи прості речі та виразно артикулювати власні погляди.
Ці пошуки відповідей спричиняли в нас — уже на етапі живої розмови — хрестоматійний когнітивний дисонанс й невимовне сум’яття. І наша система цінностей і соціальних стереотипів мутувала й перероджувалася, як герої абсурдного світу Франца Кафки.
Ми відчували збентеження, страх, біль, трепет, симпатію, злість, тугу, жаль, лють, ненависть і любов до слова «жлоб» і до жлоба. Ми зловили себе на думці, що живемо у викривленій соціальній реальності, яка є породженням упереджених соціальних установок стосовно сприйняття іншого — кожного, ким би він не був. І якщо суспільство навчилося стверджувати, що сліпці — безпомічні, сліпці такими стануть, як і всі «ненормальні» — творчі особистості, аутисти, рецидивісти чи, нарешті, жлоби.
Ми переконані, що стереотипне сприйняття є визначальним у соціальній взаємодії, стихійній і безграмотній, причому вона є такою не тільки в українському суспільстві. Масова свідомість створює окрему паралельну реальність — і цих реальностей безліч, точніше, інтерпретацій реальності. І в них спрацьовують якраз не безпомильні стереотипи. І хоч ми не можемо боротися ні з явищем людського жлобства, ні з законами людського сприйняття і взаємодії, ми можемо розірвати, таврувати стереотип. І нехай таке мислення — красива ілюзія, схожа на ефект метелика, але це вселяє у наївну мою голову надію, що зусилля таки недаремні.
Ми свідомі того, що проблема жлобства тісно пов’язана з етичною складовою. Та й чи маємо ми право втручатися у роботу надскладних соціальних механізмів і чи розуміємо, що потрібно робити? Маємо право, бо жлоби впливають на нас, і ми це відчуваємо повсюдно. І коли ми відчуваємо біль, і нам болить це слово, то ми не можемо мовчати. І знайдеться немало тих, хто це прочитає, почує нас і побачить: жлоб — це кожен.
У будь-якому разі той факт, що в масовій свідомості і в мас-медіа давно немає місця словам «шляхетний», «благородний» або анахронізмам на кшталт «кодекс честі», «аристократ духу», говорить зокрема й про те, що система цінностей цього суспільства має інші пріоритети, поза мораллю і моралізаторством. І це — справжня terra incognita, як і Україна для українців, її історія, культура, мистецтво... і ближній.
Інна Корнелюк