Міщух

Міщух

Слово «жлоб» завжди сприймав як означення дрімучого обивателя, міщуха, по вуха закопаного у своє добро. Зазвичай це люди «за 30», а то й «за 40-50». Довколишня агресія з ними не асоціюється — вона цілком належить стихії хуліганів. У 70-ті ними кишіли всі двори, а, головне, виходи з них на Велику Землю. Довготелесе чмо з гітарою, патлате (модна зачіска нині змінилася, повернувши кут на 180 градусів), з налиплим до губиська недопалком, у штанях-кльош... нерідко з «пером» у кишені. Нині — це вже історія.

(Наскільки захоплено сприймав тоді молодняк цей карикатурний образ людини, свідчить реакція того ж молодняка після перегляду «Операции Ы»: натовпи захоплено — без усякої іронії — на повний голос вигукували дебільні репліки героїв третьої новелки. Гадаю, звідти все й пішло).

Розвиток техніки та гадані перспективи малого-середнього бізнесу вимели з двору більшість найактивніших та найтямковитіших жлобів. Тепер вони — або сидять у якомусь чаті, виплескуючи у віртуальний простір свої розбурхані емоції, або метушаться у тому ж малому-середньому бізнесі, заробляючи на «деву» — із болісною мрією про «лєксус».

(Сценка у супермаркеті. Розмова в черзі: «То як твій, уже купив тобі машинку? — Ні, ще не купив. Треба натиснути...». Озираюся: дві шмарклі, років по 17-18).