Інтелектуали в спальних районах

Інтелектуали в спальних районах

Проте якщо говорити все-таки про жлобізм та жлобів, то мені знову ж таки важко сформулювати своє ставлення до цього всього. Саме подібне обговорення, як на мене, дещо відгонить снобізмом. Тобто «інтелектуали» вирішили когось назвати жлобами, вирішили виокремити новий соціальний чи субкультурний прошарок, розповідають хто хороший, а хто поганий, відокремлюючи себе і своє життя від життя пацанів зі спальних районів. Дещо смішно виглядає. Інтелектуали ж теж живуть у спальних районах. Користуються ліфтами, громадським транспортом, затарюються харчами в супермаркетах. Живуть у тих самих містах, тій-таки державі, з тим-таки президентом. Чим вони принципово відрізняються від пацанчиків? Тим, що не носять спортивних костюмів? Мені за таким демонстративним відмежуванням бачиться невпевненість, спроба виділитись завдяки сарказму та дистанційованому висміюванню. Вони ж не знімають цих пацанів на мобільники, не говорять їм в очі все, що про них думають, чи не так? Усі ці дискусії відбуваються в дорогих гламурних галереях і на сторінках глянцевих видань. У цій ситуації мені більш симпатичні пацани з районів. Принаймні, я з ними регулярно їжджу в тих самих вагонах метро. А з інтелектуалами я нікуди не їжджу. Та й бажання особливого не маю. Я, скоріше, за порозуміння з тими, хто одягається не так, як я, та слухає іншу музику. Оскільки, на моє глибоке переконання, нас розділяє не так багато речей.

Спортивний костюм — не привід для ненависті. Іноді люди у вишиванках справляють куди більш гнітюче й непевне враження. Жодною мірою не маю особливих ілюзій щодо того, що цим «пацанчикам» потрібна моя солідарність і що вони надто переймаються можливістю порозуміння зі мною (радше, мене вони теж вважають мудаком), але для мене це не так і важливо. Я завжди гадав, що нам усім потрібно триматися разом. Хоча б за поручні в метрополітені.