Джинси як жлобський артефакт
Джинси як жлобський артефакт
Подивіться уважно на тих, хто в цивілізованих країнах слухає класику. На них — смокінги, мережані сорочки і шовк. А свого часу все людство на важких виробництвах носило робітничу робу, зокрема, джинси. Це ті, кого називали «реднеками» (червоношиї в перекладі). В копальнях ці штани успішно носили, однак із часом цей джинсовий витвір оцінили і в містах. Більше того, одяг з грубезної брезентини всюди тепер належно застосовують, і в вищих школах — теж. Це ж яка зручна куртка може вийти з неї! Ні урагани, ні бурі не страшні.
Груба тканина, прострочена дратвою і з заклепками. Це ж дивовижний винахід. Бо що таке фрак? Це ж ганьба! Ні дратви, ні заклепки. Яка його практична цінність? Наприклад, ти прийшов з концерту, чи можеш ти у фраку лягти в ліжко, підсунути до себе гамбургер, увімкнути порнофільм? А в джинсовому одязі ти можеш усе: і ходити на роботу, і в гості, і на риболовлю. Ти попробуй у фраку з довгими фалдами просто собі сісти на унітаз... навіть у туалет нормально не сходиш. Бо ці фалди легко сплутати з довгим туалетним папером — і що тоді? Інша річ — джинси, на тобі й твоїй дружині, мить — і вже. А був би на ній кринолін, ти б півгодини розшнуровував й на витребеньки витратив увесь чоловічий запал, бо там нема жодного зіпера, от у чім біда.
Робоча одежа — вона ж універсальна. Оно, слава Богу, Сталін усю нашу країну одягнув ураз у кухвайки й кирзяки, й люди радісно на це погодилися, а чому? Бо така роба найпрактичніша і для праці, і для концертів, і для кохання... Тому що вона — найдешевша, бо коли ти кохаєшся, а сам боїшся порвати на коханій труси чи там шовкові панчохи, й ці думки відволікають, то кирзові чоботи ти жодним сексом не порвеш.