Татарські шапки

Як уже зазначалося, під час вінчання на царство московських князів і царів існував певний ритуал, неодмінним атрибутом якого було надягання так званої “золотої шапки” — царського вінця як символу верховної влади. Такій короні-вінцю надавали особливого значення, і в російській традиції вона була предметом, що переходив у спадок від попереднього самодержця до наступного. Однак цей звичай, очевидно, також запозичений у тюркських народів.

Перша згадка про нього належить до князювання Івана I Калити, онука Алєксандра Невського. Він правив з 1325 по 1341 роки. Згідно з одними літописними відомостями, Іван I благословив на царство “золотою шапкою” свого старшого сина — Сімеона. Серед інших письмових джерел ця шапка згадується в духовних грамотах московських царів як майно, що залишається спадкоємцям.

Уперше шапка згадується серед дорогого одягу і різних дорогоцінних предметів Івана I, що їх він залишив у заповіті своїм дітям. Від Сімеона шапка перейшла до його дружини, а потім — до Івана II, брата Сімеона. Згодом синові Івана II — Дмітрію Донському. Той передав її своєму синові — Васілію. Таким чином, московські князі заповіли “золоту шапку” старшим синам, починаючи з Івана I. 1462 року про цю шапку згадує Васілій II на прізвисько Темний, а в 1498 році Іван III вінчає цією шапкою на царство свого онука Дмітрія. Шапка стала символом централізованої влади, зосередженої в Москві, і мала бути свідченням могутності Московського царства — держави, яка на той час уже позбулася так званого татаро-монгольського ярма. Починаючи з Івана III, золота шапка, названа “шапкою Мономаха”, стає символом вищої державної влади.

Серед московських золотих шапок, що їх використовували до початку XVIII століття, збереглися лише дві — шапка Мономаха і шапка казанська. Прикметно, що обидві вони є зразками татарської культури і потрапили до московських царів від татарських ханів.

При цьому казанська шапка викликає менше дискусій і без сумніву її вважають справою рук східних майстрів, можливо, й татарських, оскільки за ознаками ремісничої традиції та ювелірною майстерністю є явно не характерною для московитського мистецтва того часу.

Вона виконана у характерній для головних уборів казанських татар формі — у вигляді напівсферичної шапки, обшитої дорогим хутром. Верхівка казанської шапки — бурштин витягнутої грушоподібної форми із двома перлинами по боках — прикраса пізніша. Вона не відповідає структурі корони. Мабуть, раніше її завершував золотий півмісяць або зображення поліморфного чудовиська, на зразок зображення на гербі Казані. Таке припущення вперше висловив історик-краєзнавець Ф. Валєєв, який атрибутував казанську шапку як витвір татарських ювелірів кінця XV — початку XVI століть. Порівняльний аналіз виявив стилістичну спорідненість елементів декору корони зі збереженими творами татарських майстрів XVI століття: золотими поясними застібками від костюма татарської знаті та збереженими кам’яними надгробками першої половини XVI століття.

Зауважмо, що й інші царські реґалії аж до XVIII століття були створені іноземними майстрами, які працювали у Кремлівських майстернях, або ж були безпосередньо іноземного виробництва. До прикладу, держава і скіпетр, що входили до складу “большого государева наряда” за царя Міхаіла Фьодоровича, виготовили європейські ювеліри у другій половині XVI століття, і місцем їх створення були придворні майстерні Рудольфа II у Празі. Припускають, що вони були привезені у Московію разом із дарами, що їх подарувало Борісові Ґодунову велике посольство імператора Рудольфа II в 1604 році. Те саме стосується і реґалій, виготовлених для царя Алєксєя Міхайловича, який у 1657 році замовив константинопольському майстрові нові державу, скіпетр, посох і барми.