За самоваром я і моя “Раша”

Нині тульський самовар є одним із символів Росії. Вважається, що на столі у кожного росіянина обов’язково має стояти самовар, який має створювати для іноземців враження російської патріархальної старовини. Однак винайдення самовара не належить росіянам.

Як відомо, самовар — це пристрій для кип’ятіння води і приготування чаю. Спочатку воду нагрівали внутрішнім паливником, що становив високу трубку, яку наповнювало деревне вугілля. Пізніше з’явилися й інші види самоварів — гасові, електричні.

Досі достеменно невідомо, хто і коли винайшов перший самовар. Деякі дослідники вважають, що до винаходу цього корисного пристрою причетні стародавні китайці й перси.

Самоварні прилади давно були відомі в Китаї, хоча вони, власне, не слугували для приготування чаю. Ці китайські посудини для кип’ятіння води називалися “хо-го” і мали всі ознаки сучасного самовара, поєднуючи в одній конструкції посудину для води, жарівню для вугілля і трубу, що проходить через посудину. З давніх-давен подібні прилади відомі також в Ірані.

Цікаві були різні пристрої для підігрівання напоїв у Стародавньому Римі. Один із них, найвідоміший, — аутепс, що його можна вважати античним самоваром. У високій, схожій на глечик, посудині було дві ємності: одна — для вугілля, друга — для рідини. Через спеціальний бічний отвір закладали розпечене вугілля, рідину наливали і виливали за допомогою черпака — крана не було. У спеку, до слова, замість вугілля посудину наповнювали льодом, що його привозили до міста з гір, і рідина охолоджувалася.

Існував і досконаліший самовар. У середній його частині була порожнина для вугілля із ґраткою знизу для попелу та доступу повітря. Між цією порожниною і зовнішніми стінками була рідина. Відкривши покришку, можна було побачити обидві ємності — в середині для вугілля і по периметру для рідини. Через спеціальне розширення збоку самовар заповнювався й відразу ж випускав пару.

За легендою перший самовар привіз Пьотр I із Голландії. Однак насправді цей пристрій з’явився в Росії вже після його смерті. Зараз не можна точно сказати, хто вперше привіз заморську дивину до Росії, але ідея сподобалася багатьом.

Тульські самовари та їхній “дідусь” — китайський самовар

Центром виробництва самоварів в Росії стала Тула. Про появу перших документально зафіксованих самоварів у Тулі відомо таке. У 1778 році на вулиці Штиковій брати Іван і Назар Лісіцині виготовили самовар у невеличкому, спочатку єдиному в усьому місті, самоварному закладі. Засновником цього закладу був їхній батько, зброяр Фьодор Лісіцин, який у вільний від роботи час на збройовому заводі побудував власну майстерню і працював у ній з міддю.

Попри те, самоварне виробництво виявилося доволі прибутковим. Кустарі швидко перетворювалися на фабрикантів, а майстерні — на фабрики. У 1808 році в Тулі працювало вісім самоварних фабрик, а 1850 року там налічувалося вже 28 самоварних фабрик, що випускали близько 120 тисяч самоварів щороку.

Гасові самовари з резервуаром для палива випускала (разом із жаровими) заснована 1870 року в Тулі фабрика прусського підданого Рейнгольда Тейле. Такі самовари набули великого попиту там, де був дешевий гас, особливо на Кавказі.

Наприкінці XIX століття з’являється самовар зі зйомним глечиком — “самовар Паричко”. Він був безпечний, бо не міг розпаятися або зіпсуватися, як звичайні самовари.

Самовар такої конструкції винайшов польський інженер Альфонс Паричко з міста Радом (тоді це була Австро-Угорщина). Перші зразки самовара Паричко виготовляли в Медлінґу, промисловому місті округу Австрії (за 14 км від Відня). 1895 року у Варшаві на промисловій виставці він отримав срібну медаль. Після цього самовари цієї конструкції почали поширюватися і в Російській імперії. У Тулі подібні самовари (дещо зміненого вигляду, без емалі) виготовляли на фабриці братів Шахдат у 1908–1912 роках за патентом польського інженера.

Звичайно, “російський” самовар з часом еволюціонував. Однак принцип його роботи абсолютно такий самий, як і у його китайського чи польського побратима.